Моя історія починається з того, що років чотири тому я познайомився з симпатичною жінкою. Мені тоді було 32, їй 30. Вона мені сподобалася відразу. Легка, ніжна. Рідко такі жінки зустрічаються в наш час.
Ми з нею зустрічалися дуже рідко, Оля це пояснювала завантаженістю по роботі. І ще на нескінченну втому, після якої і йти нікуди не хочеться.
Наші зустрічі тривали місяців вісім. Потім я запропонував жити разом. І тут вона розповіла про своїх дітей. Виявилося, у неї їх двоє. Дві дівчинки: дев’яти і десяти років.
Ще вона мене попередила, що у дівчаток дуже «складний» характер. Навіть вона, матір, не може з ними справлятися.
Так ось, познайомився я з дівчатками. Нічого такого серйозного я не помітив. Але йдучи додому, в своєму черевику виявив кнопку, яку могли підкласти тільки вони.
Через тиждень я до них переїхав. Оля не хотіла до мене переїжджати, говорила, що дівчатка довго будуть адаптуватися.
І тут почалися «чудеса» її дітей. Що тільки вони не робили: і одяг мені псували, і в їжу насипали купу солі, і в черевики ледь не підсовували. Загалом було дуже весело.
Через два місяці вони здулися. Бачачи, що нічого у них не виходить, здалися. Стали жити мирно. Навіть слухати мене почали.
Так ми прожили три роки, і тут знову пішло все заново. Тільки жарти стали зовсім не дитячими. Навіть не хочу писати про це.
Я втомився від таких знущань. Я більше не хочу виховувати її дітей. Вони не приймають мене. Краще буде, якщо я піду.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
