Чоловік та батько втомився від сім’ї: поживи, дружино у мами.
– Дочка в гості приїхала, – зупинила знайома Ірину Сергіївну, – правильно і їй відпочинок, і батькам радість: з онуком повозитися, Скільки йому у вас? 8 місяців? Великий уже.
Ірина Сергіївна відповідає на традиційні «бабусинські» питання: як спить, скільки зубів, чи повзає… і намагається розмову згорнути і швидше попрощатися з цікавою приятелькою. Бо її донька Оля приїхала не зовсім у гості.
Оля вийшла заміж і переїхала до іншого міста. Від батьків за 300 кілометрів. Вона там в інституті навчалася, потім на роботу влаштувалася, житло винаймала. Потім познайомилась із Михайлом.
– Гарний хлопець, — хвалилася тоді Ірина Сергіївна, — працює, квартира в нього своя чи то від бабусі, чи то від тітки залишилася. Машина є. Загалом, вважаю, що донька все добре складається.
Складалося все справді добре. Через півтора роки молоді потішили батьків звісткою про швидке поповнення. Батьки з обох боків брали участь у радісних турботах: збирали посаг для дитини, цікавилися здоров’ям майбутньої мами, все ж таки — перший онук.
Народився хлопчик, який назвали Сергійчиком. Маля було неспокійним, спав не більше 20 хвилин поспіль і вдень, і вночі. Особливих причин для плачу лікаря не знаходили.
– Оля, спить на ходу, – скаржилася Ірина Сергіївна, – не спить до пуття. Та й допомогти їй там нема кому.
– Ну, як нікому? — дивувалися знайомі. — Свати твої через вулицю живуть, на пенсії, ти ж сама розповідала. Та й чоловік.
– Свати, – похмуріла Ірина Сергіївна, – вся у своїй дачі, літо ж, у неї сезон. Вона сказала, що своїх дітей вона вже виростила. А чоловік… Працює багато.
Про роботу чоловіка була правдою лише частково. Чоловік приходив увечері, вечеряв і сідав до комп’ютера чи телевізора. На прохання дружини про допомогу чоловік відповів:
– Я втомився, я маю право прийти з роботи та відпочити. Це тобі дано декретну відпустку, щоб ти займалася малюком та будинком.
Або бувало різкіше:
– Чому він знову репетує, вгамуй дитину, ти ж мати.
Ірина Сергіївна якийсь період часу не знала про такий стан речей. Та й чим би вона допомогла дочці? У неї робота, до пенсії було далеко, дочка в іншому місті, дзвонила, скайпом спілкувалися. Під час одного такого спілкування Оля й розплакалася: від утоми, образи та розпачу.
– Таке відчуття, – сказала вона мамі, – що Міша просто втратив інтерес до сім’ї, до батьківства. Син його дратує, моє лице, що не виспалася, його дратує, якщо по дому щось зробити не встигла — дратує. Увагу йому мало приділяю — шаленіє. Ні, він допомагає. Сміття виносить перед роботою.
А ще за три місяці, Оля приїхала додому на таксі. Разом із сином, якому було 7 місяців.
– Я втомився від тебе, від дитини, що вічно плаче, – сказав дружині Михайло, – нам треба пожити нарізно. Я відпочину та й ти. Їдь до матері, вона і з Сергійком допоможе, таксі я оплачу.
– І не здумай повертатися, – вислухавши дочку сказав Олі батько, – втомився? Нехай відпочиває. На аліменти треба подати. На тебе та на малюка.
Ірина на аліменти подавати соромилася та й чоловік на картку дружини гроші переказує щотижня у достатній кількості. Він дзвонить, цікавиться сином, як справи у його дружини. Пару днів тому заявив Олі, що, як йому здається, він відпочив, скучив і непогано було дружині та синові повернутися до чоловіка і батька.
– Не здумай, – попереджає Олю батько, – що це за сім’я? Захотів – виставив, захотів – назад покликав.
Оля плаче, чоловіка вона любить, на щастя з ним ще сподівається та й маленького Сергійка шкода залишати без тата. А Ірина Сергіївна не знає, кого підтримати? Дочку відпустити до чоловіка, або стати на бік власного чоловіка. Адже негарна історія, втомився зять. А якщо втомиться знову?
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
