Я вважала свого чоловіка святим, поки не заглянула до його телефону. Тепер я знаю, чому він проводив години у ванній.
Я відчула огиду. Я більше не могла це читати. Я закрила додаток на телефоні, поклала його на тумбочку в спальні і вийшла на балкон. Я тремтіла і вдивлялася у простір перед собою.
Чи можливо щодня жити поряд із людиною і навіть не здогадуватися, що її справжнє обличчя зовсім інше? Довго думала, що такі речі трапляються лише в серіалах. А тепер з’ясувалося, що власного чоловіка я знала не до кінця.
Мене звати Анна, а мого чоловіка – Костянтин. Я виросла в родині, де з теплими словами було непросто. Мій тато, хоч і любив мене по-своєму, не умів показувати це ніжністю. Він майже ніколи не говорив, що пишається мною, зате міг довго і прискіпливо розказувати про те, де я помилилася або в чому могла б бути кращою. Я прагнула добрих слів, очікувала, що тато хоч раз зможе сказати “Ти молодець”, але навряд я почула таке за всі шкільні роки.
Тому, коли я стала дорослою, мала чіткий образ, яким має бути чоловік. Мені хотілося тепла, піклування та щирої підтримки, якої я недоодержала в дитинстві. Зустріч із Костянтином видалася мені як свято. Він був уважний, він завжди дивився в очі, коли говорив, міг вислухати і допомогти. Тож не дивно, що я закохалася в нього дуже швидко.
Мабуть, одним із вирішальних моментів була поїздка нашою компанією на природу. Я тоді трохи травмувала ногу і відставала від усіх, хто прямував лісовою стежкою. Ніхто особливо не зважав на мене – всі поспішали вперед, бо хотіли встигнути до заходу сонця. Тільки Костянтин зупинився і сказав.
– Анно, я йтиму поруч, раптом тобі стане важко. Не хочу залишати тебе саму.
Я тоді віджартувалася.
– Та їдь, я ж доросла, ще обжену вас усіх.
Але він відповів.
– Я краще рухатимусь повільніше, щоб упевнитися, що з тобою все гаразд.
Мені запам’яталися ці слова. Вони потрапили просто в серце, наче він зчитав мою потребу бути потрібною. Так ми й познайомилися ближче, а незабаром почали зустрічатися.
Костянтин і далі залишався тим турботливим чоловіком, про якого я мріяла. Він терпляче вислуховував мої переживання, був уважним до дрібниць. І не тільки до мене – він з пошаною ставився до друзів, завжди був готовий допомогти сусідам, навіть якщо це означало втратити власний вихідний. Я не могла натішитися: ось він, ідеальний супутник життя.
Через півтора року він зробив мені пропозицію. Я побачила в його очах щиру любов і відповіла з радістю.
– Я теж хочу йти по життю з тобою.
Він тоді сказав.
– Обіцяю не завдавати тобі болю і завжди бережливо ставитися до наших стосунків.
Ми одружилися, і я почувалася найщасливішою. Усі мої подруги заздрили мені, бо Костянтина вважали зразковим чоловіком.
Навіть моя мама, яка зазвичай дуже скептична, казала.
– Анно, бери приклад, як треба зберігати злагоду в родині.
Я й справді вірила, що зі мною живе найкращий чоловік на світі.
Аж одного дня трапилося те, що змусило моє серце калатати так, ніби я пробігла марафон. Я шукала в телефоні Кості фото чека з ресторану – треба було пригадати назву закладу, щоб порадити його приятельці. Костя завжди зберігав усі знімки, й ми ніколи не приховували одне від одного коди доступу. Я знала, що він не образиться, якщо я гляну його галерею.
І тут почали сипатися повідомлення, які з’являлися у верхній частині екрана. Спершу я хотіла проігнорувати, але перший рядок був таким дивним.
– Костю, цього разу все серйозно. Здається, відділ кадрів має докази, і ти можеш втратити роботу.
Я не втрималася і натиснула на сповіщення, побачила листування Кості з якимось чоловіком. За кілька секунд у моїй голові виникла купа питань. Там писали, ніби Костю звинувачують у недостойній поведінці. Мовляв, кілька працівниць компанії подали скаргу, а тепер керівництво розглядає це питання.
Я читала, як Костянтин виправдовується, що це “примхливі істерички”, що “люди тепер починають перебільшувати заради легких пільг”, і ще кілька речень такого ж змісту. Він так гидко говорив про співробітниць. Мій добрий і уважний Костянтин! Невже він здатен на подібні висловлювання?
Чим глибше я заглиблювалася у переписку, тим більше запитань виникало. Виявилося, що це вже не вперше його обвинуватили. У якихось попередніх компаніях також надходили скарги. Костянтин замовчував цей факт, пояснюючи кожне звільнення тим, що йому “просто не подобалася атмосфера”. Але за даними в телефонних листуваннях виходило, що він міг бути ініціатором дивних і гидких реплік на робочому місці.
Коли дійшла до фраз, типу “якщо ви не виконаєте мій наказ, можете забрати свої речі”, моє серце впало. Невже це той самий Костянтин, який завжди був м’яким із друзями та добрим до мене? Котрий любив говорити про повагу в колективі?
Я не змогла більше цього читати. Вимкнула телефон, поклала його назад і пішла на балкон від несподіваної правди. Моя голова була переповнена думками. Може, це все непорозуміння, може, його підставили? Але те, що я побачила, виглядало занадто реальним.
Повернувшись із балкона, я нарешті зібрала відвагу й вирішила пошукати якісь документи, що підтвердять чи спростують мої підозри. У Кості була окрема шухляда, куди він складав службові папери. Мені вистачило кількох хвилин, щоб знайти там папку зі старими контрактами. Листаючи договори про розірвання угод, я раптом помітила, що майже всі вони мали причину “розірвання за ініціативою роботодавця”. Та він же мені казав, що йшов сам!
Мене охопило відчуття обману. Наче я випадково увімкнула світло в темній кімнаті та побачила якусь тінь. Я почала гадати, хто ж насправді живе зі мною під одним дахом. Де межа між тим турботливим Костею, якого я бачу щодня, та людиною з тих переписок?
Я сиділа на ліжку, тримаючи в руках ці документи, і не могла знайти відповіді. Як бути далі? Чи можу я довіряти тому, хто приховував такі суттєві факти? Можливо, моє прагнення до ідеального чоловіка було настільки сильним, що я не помічала очевидного.
Тепер я не знаю, як поводитися. Я не відкрила Кості, що прочитала його листування, не сказала, що все знаю. Я дивлюся на нього, коли він заходить до кімнати, і думаю: хто ти насправді?
А ви як вважаєте, чи варто мені прямо сказати про все, що знайшла, чи чекати, коли він сам розповість правду? Як жити з людиною, яка виявляється зовсім не такою, якою була в моїх очах досі?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений
