fbpx
життєві історії
Я вважаю, що це справедливо: сину Славі ми даємо гроші на іпотеку, а старшій дочці Ксені – ні. Адже свого часу син навчався на бюджеті, а за навчання дочки ми платили. От і виходить, що ми з чоловіком вкладаємося в майбутнє обох дітей. Але Ксеня цілі вистави влаштовує, ображається. Коли народився син, ми з чоловіком вирішили відкрити обом дітям рахунки

Я вважаю, що це справедливо: сину Славі ми даємо гроші на іпотеку, а старшій дочці Ксені – ні. Адже свого часу син навчався на бюджеті, а за навчання дочки ми платили. От і виходить, що ми з чоловіком вкладаємосяв майбутнє обох дітей. Але Ксеня цілі вистави влаштовує, ображається.

Минулого року ми з чоловіком дали грошей синові Славі на перший іпотечний внесок за квартиру, тепер дочка дочка ображається і вимагає собі таку ж допомогу.

Але ми вважаємо, що все чесно – син вчився сам на бюджеті, а за освіту Ксені ми відвалили кругленьку суму.

От і виходить, що ми з чоловіком вкладаємося в майбутнє обох дітей. Але Ксеня цілі вистави влаштовує з цього приводу.

Як я вже сказала, у нас з Дмитром двоє дітей: Ксенія старша, Слава молодший. Різниця між ними сім років.

Коли народився син, ми з чоловіком вирішили відкрити обом дітям рахунки і класти щомісячно однакову суму на ім’я кожної дитини. Нам здалося, що таким чином ми зможемо дати обом дітям хороший старт у житті.

Діти росли, гроші збиралися. Ксеня завжди, ще з молодших класів, ставилася до навчання дуже легковажно. Ми з батьком не раз її попереджали, що будеш погано вчитися, нікуди не поступиш, будеш туалети все життя мити. Ксені наші слова були наче горох об стінку. Я хотіла наймати репетиторів в десятому класі, але чоловік суворо заборонив, сказав, що якщо їй треба, то нехай вчиться сама.

Як ми і передбачали, нікуди дочка сама не вступила. Сльози лила у три струмки і просила нас з батьком оплатити навчання, присягаючись палко, що чесно-чесно буде вчитися. Ми вирішили, що з того її рахунку гроші і візьмемо, не дарма збирали. Оплатили навчання, накопичень не вистачило звичайно, довелося додавати ще. Ксеня вивчилася і вийшла заміж, з чоловіком живе окремо в його квартирі.

Славко виявився абсолютно іншою дитиною. Він завжди вчився добре, школу закінчив з медаллю, вступив сам до омріяного університету у столиці, отримував підвищену стипендію. Після закінчення університету його відразу взяли працювати на пристойний оклад. Дівчина у сина скоро з’явилася постійна, зустрічаються з Зіною вже не перший рік.

Якось у розмовін Слава нам заявив, що поки не обзаведеться своїм житлом, одружуватися не буде. Спочатку, каже, треба на ноги міцно стати, а потім вже брати відповідальність за сім’ю. Підхід серйозний, грунтовний, ми з батьком оцінили і пораділи, що виростили справжнього чоловіка.

Порадившись між собою, ми з Дмитром запропонували сину брати квартиру в іпотеку, на перший внесок гроші візьмемо з рахунку, а далі нехай сам думає. Слава з вдячністю погодився.

Коли про це взнала Ксенія, що ми дали її брату грошей на перший внесок, вона закотила цілу виставу зі сльозами, бульбашками з носа і схлипами. Ми були вражені такою дитячою реакцією. Ксеня говорила нам, що брата ми завжди любили більше, що йому діставалося все краще, хоча це зовсім не так.

Ми з чоловіком ніколи не ділили дітей, обоє вони отримували те, що заслужили. Нашкодив – в кут, зробив щось хороше – розумничка, молодець. Навіть на подарунки для дітей ми намагалися витрачати приблизно однакову суму. Якщо одному щось купували, то і другий не залишався без обновки.

Рахунки теж поповнювали на однакову суму. Але навчання Ксенії обійшлося набагато дорожче, ніж становили накопичення на її рахунку, тому не Ксені звинувачувати нас у тому, що брата ми любимо більше.

Батько спокійно пояснив їй, що вона свій ліміт вибрала на навчання, а Слава вчився на бюджеті, тому ці гроші тепер може витратити на іпотеку.

– Але це не чесно! Якби я знала, що може бути такий вибір, я б теж вибрала квартиру! Я б взагалі могла і не вчитися, мені та освіта як п/яте колесо у воза, я все одно не працюю за спеціальністю.

– Слава нічого не вибирав. Це було наше рішення. Якби він навчався на платному відділенні, як ти, то його гроші пішли б на освіту. Все чесно, як я думаю, – терпляче пояснюю дочці.

Та переконати Ксенію нам не вдалося. Вона все одно вважає, що братові пощастило більше, що її ми обділили, якщо не обманули. Мабуть, ніколи не виходить догодити всім дітям відразу. А наші деякі знайомі і родичі взагаллі вважають, що ніяких грошей не треба було дітям і зовсім відкладати, а витрачати все на себе і жити у своє задоволення. Можливо, і є в цьому доля істини…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page