Я вибрав день, і зателефонував Ларисі, вона в той час була на роботі. Тягнути дальше нікуди. Я підбирав слова, і навіть в уяві малював її здивоване обличчя. Я розумію, це не буде приємно, ми ж не два місяці разом живемо, і навіть не рік. Та все пішло з самого початку не по плану. – У мене для тебе також є гарна новина. – Я здивувався, і дав висловитись Ларисі першою
На сьогоднішній день мені виповнилося вже 30 років. Вже більше двох років, як я живу під одним дахом з Ларисою.
Спочатку відносини розвивалися як в казці – спокійно і прекрасно. Зустрічалися деякий час, а згодом вирішили пожити разом, адже всі зараз люди сучасні і тому спільне проживання без штампа в паспорті нікого не здивувало. Якщо чесно, то ми просто жили і ні про що не думали. Наші відносини з Ларисою були чудовими і нам подобалося перебувати в компанії один одного. Так що жили дружно.
Лариса ніколи не підіймала тему весілля. Я теж. Просто пливли за течією. Ходили на роботу, а у вихідні відпочивали і гуляли. Все могло б залишатися як і раніше. І в результаті ми б відгуляли весілля. Тільки деякий час назад я усвідомив, що вже не відчуваю ніжних почуттів по відношенню до своєї дівчини. Спочатку був азарт, інтерес, тому я ні про що не замислювався. Але ж слід було. Напевно, в юному віці ніхто ні про що не думає.
Ми живемо, ладнаємо, спілкуємося, радіємо. Тільки все якось набридло. І коли я усвідомив, що почуттів до Лариси більше немає, то вирішив розійтися з нею і поговорити відверто. Я довго тягнув з цим рішенням. Тому що не хотів її ображати. Адже ми вже встигли зріднитися. Я поважав Ларису, хоч і не любив. Крім того, вона теж до мене добре ставилася. Намагалася нерви не псувати і не злити. Так що розлучатися ворогами дуже вже не хотілося.
Я постійно опрацьовував наше розставання. Носив у собі думки. Будував плани. Все думав, який у неї буде вираз обличчя, коли я зізнаюся у всьому. Як же їй це все пояснити. Словом, наважувався я довго. Кілька місяців десь чекав. І ось цей день настав.
Я подзвонив Ларисі і повідомив, що нам потрібно буде серйозно поговорити, але дома. Скільки вже можна з цим тягнути. Час не гумовий і життя у нас одне. Зрештою у кожного з нас є право на щастя. Зустрінемо ще свою долю. А то може вона теж мене розлюбила і просто терпить, бо вагається поговорити. Ось з такими думками я йшов додому.
Я відразу почав говорити, що у мене до неї серйозна справа. А Лариса каже, що у неї теж. Попросила дозволу почати першою. Я надав їй цю можливість. І тут вона видає, що при надії. Чесно кажучи, я стерп. І розчарувався одночасно, і зрадів.
У підсумку я так нічого Ларисі і не сказав. Ясна річ, що новина про те, що я стану батьком, мене тішила і гріла душу. Тільки я трохи інакше все це уявляв собі. Ларис ж буквально світилася від щастя. а мені буквально в той час мову відняло.
І як тепер бути? Як залишити дівчину, яка носить під серцем мою ж дитину. Це ж не по-чоловічому. Жоден нормальний мужик так би не вчинив. А як жити тільки заради малюка? Адже це не нормально! Але якщо розсудити, то може цьому судилося статися. Знак згори. Значить, не можна нам розходитися. Я ж нікому не говорив про свої наміри.
Буду радий кожній вашій пораді. Не знаю, чи сам впораюсь з цією проблемою…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
