Я виховувала свою онучку з самого її народження. Оленка ж була зайнята кар’єрою. Навіть не знаю, що думали мої сусіди, коли бачили мене з коляскою. Мені це було байдуже. І лише коли Христя закінчила школу, Олена зробила їй пропозицію, від якої моя онучка не відмовилася. Заміж дочка так і не вийшла, тому те, що я вчинила, було не інакше, як подарунком долі! – Я буду перед тобою в боргу все своє життя!
Тепер дочка мені дякує, а раніше ледь послухалася. Кар’єра ж була на першому місці. Куди їй дитина.
Моя Оленка завжди мріяла, що вона колись стане якоюсь співачкою, танцівницею чи бізнес леді.
Її манило гарне життя. А ми з чоловіком нічого проти не мали, оскільки все життя собі в чомусь відмовляли.
Після закінчення школи Олена поїхала до Києва. Там вона навчалася. Додому приїжджала нечасто, та ми з чоловіком були щасливі, що дочка впевнено йде до своєї мети. Минали роки Олена ставала все більш успішною людиною.
Одного разу вона повідомила нам, що відкриває свій власний бізнес. Ми з чоловіком згодом навіть приїхали до неї, щоб підтримати. погостювали декілька днів та й поїхали додому. Все мене тішило, але найбільше моє бажання на той час, це не її кар’єра, а сім’я, діти.
Та через пів року Олена постала на нашому порозі. Вона була дуже засмучена і я не могла зрозуміти, що трапилося, і лише вечері, коли чоловік пішов спати, ми поговорили з нею по-душам.
– Мамо, я не знаю що робити. Річ у тім, що я чекаю дитину. Але я не можу в такий важливий і відповідальний момент в житті, присвятити себе малечі. Батька в дитини немає і не буде. Навіть не питай, – сказала Олена і опустила голову.
Я розуміла що Олена вже не молода, на той час їй виповнилося 34 роки.
– Я буду допомагати тобі у всьому, тільки прошу не роби необдуманих вчинків.
Я ж думала як, приїду на деякий час, допоможу дочці з дитиною, але в Олени на мене були геть інші плани.
Ще до появи на світ моєї онучки я приїхала до столиці, щоб допомагати дочці. Годувати Олена відмовилася, ми зразу ж перейшли на різні каші.
Я і бавила і спала з дитиною. Все, що могла зробити Олена, коли була дома, так це поскаржитися на важку долю.
Коли Христині виповнився рочок, ми переїхали з Києва в моє місто, оскільки там залишався чоловік, якого вся ця ситуація сильно обурювала.
Навіть не знаю, що думали сусіди, коли бачили мене з коляскою, але мені було байдуже.
Олена два- три рази на рік приїжджала до нас, але Христинка до неї відносилася як до чужої людини.
Більше того, вона мамою називала мене.
Роки минали. Христинка закінчила школу, і лише тоді моя дочка зрозуміла, що вона в першу чергу мама.
Олена запропонувала Христі навчання в найкращому вузі Києва. Звичайно, та погодилася.
Олена лише в той момент зрозуміла, яку велику роботу я проробила.
– Я буду перед тобою в боргу все своє життя, – сказала Олена міцно обіймаючи вже таку дорослу Христину.
Я щаслива, що все так закінчилося.
Не кожен може стати мамою відразу ж після появи на світ дитинки. Декому потрібен час.
У Випадку Олени, це більше 15 років…
Але краще пізно, ніж ніколи…
Автор Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
