Я виховував свою дочку сам. Для моєї колишньої дружини це виявилося непосильною ношею. Просто непотрібна дитина, від якої вона відмовилася майже відразу після народження Улянки.
Але я прийняв вибір своєї дружини, і ми розлучилися. З того часу я вчився, як бути добрим батьком. І мені здавалося, що у мене це виходить дуже непогано. Уляна виросла і здобула освіту. Вона була тямущою дівчиною. А потім у її житті з’явився перший хлопець.
З Матвієм у нас стосунки одразу не склалися. В результаті у нас із дочкою теж почав пропадати контакт. Якщо раніше вона ділилася зі мною своїми переживаннями, то тепер ми майже розмовляли.
Але все змінилося, коли Уляна прийшла до мене з новиною про дитинку. Їй було 22 роки, і вона не хотіла цього. Але я розумів, які ризики на неї чекають, якщо вона зважиться на це. Я просто їй все пояснив і сказав, що прийму будь-який її вибір.
Улянка вирішила народжувати. Звичайно, хлопець одразу її покинув. Це було надто очікувано. Тепер у нашій сім’ї з’явилося ще більше турбот. Спочатку я допомагав дочці з малечею, але вона швидко влилася в материнство. І я зрозумів, що заважаю своїй дочці більше ніж допомагаю.
Уляна знайшла віддалену роботу, з малечею займалася. Через чотири роки я вирішив з’їхати. Залишив доньці квартиру в місті, а сам перебрався до села. Там маю невеликий будиночок з ділянкою. Раніше їздив сюди просто, як на дачу, а тепер живу.
Просто я розумів, що живучи зі мною, Уляна навряд чи собі когось знайде. А мені дуже хотілося, щоб особисте життя у доньки таки склалося. Я просто хотів їй щастя. Хто ж знав, що все складеться саме так!
Справа в тому, що чоловіка Уляна собі в результаті знайшла. Щоправда, мало я про нього знаю. Тільки те, що він старший за мою дочку майже на 10 років. Має свою квартиру, машину. Людина серйозна та забезпечена. Мені здавалося, що це ідеальна партія для Уляни, враховуючи, що вона має дитину. Але вона так не вважає. Точніше, все так, але є нюанс.
Останнім часом я почав помічати, що Уляна часто привозить до мене погостювати онучку. Їй уже 7, і вона ходить до школи. Але зараз найчастіше заняття проходять дистанційно. Тому дочка провела у мене в селі Інтернет, і Соломійка може тут і вчитися, і відпочивати. Я не бачив у цьому нічого поганого, адже мені подобалося проводити час із онукою.
Але недавно дочка зателефонувала і сказала, що хотіла б залишити в мене Соломійку на все літо, одразу, як закінчиться навчальний рік. Ця ситуація мені не подобалася дедалі більше. Почалися ці нескінченні катання до мене в гості, коли Уляна та її новий чоловік з’їхалися. І щоразу період, на який дочка привозила до мене онучку, збільшувався.
Я вирішив поговорити з Уляною на чистоту. З’ясувалося, що Соломійка зовсім не може порозумітися зі своїм потенційним вітчимом. Дочка описувала все в яскравих фарбах, потім сказала: «Тату, давай Соломійка в тебе буде жити. Ми із Микитою своїх дітей хочемо».
Ось це виховав на свою голову! З матір’ю своєю не бачилася до ладу, а все одно в неї пішла. У мене дар промови тоді зник. Рішення далося мені нелегко, але подітися не було куди.
Коли Уляна подзвонила мені наступного разу, я вже знав, про що вона говоритиме. Але я підготувався до цієї розмови.
Сказав, що Соломію я заберу, але житимемо ми в моїй міській квартирі. Дитина не повинна потерпати через забаганки своєї матері, міняти школу і прощатися з друзями. А Уляна нехай зі своїм коханим робить усе, що хоче.
Дочка на мене дуже образилася. Не хоче тепер батьком називати після такого вчинку. При цьому своєї провини ні в чому не бачить. Вона взагалі вважає, що в народженні Соломійки винен я, бо вмовляв дочку тоді. Не знаю, як після всього цього ми спілкуватимемося далі.
Але найбільше у світі мені шкода внучку. Адже вона ні в чому не винна! і я зроблю все, щоб вона була щаслива.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
