fbpx
життєві історії
Я виховую крім свого сина, ще й сина зовиці. Уляна, бачте, влаштовує своє особисте життя. І все б нічого, та так сталося, що я овдовіла. Це було як грім серед ясного неба. Я ледь зводила кінці з кінцями, і врешті-решт, повернула Андрійка свекрусі. Та прожив він там всього-нічого!

Я залишилася одна з двома синами “на руках”. Вони звісно, вже не маленькі, але все рівно, мені важко.

Розкажу все по порядку.

У нас з Євгеном росте синок. Янчику 7 років. Але два роки тому ми були змушені взяти в нашу сім’ю ще одну дитину. Річ у тім, що у Євгена є сестра, але вона, як то кажуть, “ще не нагулялася”. Сина вона привела на світ одна, без чоловіка, але займатися ним не хотіла. Спершу вихованням Андрійка займалася бабуся, але коли з життя пішов її чоловік, мій свекор, вона здалася.

Ми не були з чоловіком проти, оскільки Євген добре заробляв, грошей вистачало. Та й син наш добре ладнав з Андрійком. Між ними різниця навіть не два роки. Вони поводились наче брати.

Так сталося, що раптово не стало мого чоловіка. Це було як грім серед ясного неба. Мені, щоб прогодувати дітей потрібно було вийти на роботу, а з часом я зрозуміла, що не потягну двох дітей, і вирішила повернути Андрійка свекрусі.

Та прожив він з нею всього пару місяців.

Не витримавши втрати спершу чоловіка, а згодом і сина, свекруха також покинула цей світ.

Зовиця, Уляна, навіть не приїхала, щоб попрощатися з мамою. Все, що мені відомо, що вона знаходиться десь в Німеччині. Що вона там робить, одному Богу відомо.

На даний час ми живемо всі разом. Я і хлопці. Звісно, мені не легко, оскільки і себе, і сина на ноги піднімати треба. А Андрійко нам заважає…

Дорого обходиться мені рідня чоловіка. Я ще молода та красива жінка, мені хочеться красиво одягатися і подорожувати, з чоловіками ходити на зустрічі, а не стояти біля плити у фартушку і готувати для дітей, збирати гроші, щоб хлопчикам на зиму чоботи та куртки купити, поки у самої пуховик, хоча й від “Зари”, але трирічної давності, і навіть рукавичок осінніх немає.

Ще Янчик ходить на англійську і футбол, а Андрійко захотів на плавання. Це мені вливається в чималу копійку.

Чоловіки не розглядають мене для серйозних стосунків, ще б пак, хто ж захоче взяти на свою шию жінку з двома дітьми.

А свекруха виявилася ще тою “дамою”. Вона переписала сою убогу квартиру на Андрійка. Виходить, хлопчика я тільки за свої фінанси годую, оскільки квартира в такому стані, що її ні продати ні в оренду здати не вийде. Та й не моя вона.

В мене дедалі більше проскакує думка віддати його в дитячий будинок, оскільки мами немає в Україні, батько невідомо хто, іншим родичам він також не потрібен, але мій син дуже звик, вважає Андрійка своїм братом.

Але в мене немає сил! Я хочу жіночого щастя!

Що б ви мені порекомендували зробити в цьому випадку?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua