Я вийшла на пенсію цілком свідомо та добровільно. На той час дочці була потрібна допомога з онуком. Вона хотіла швидше вийти на роботу. Ну, як тут не допомогти? Ось я й пішла зі своєї посади.
Я добре заробляла, звикла дозволяти собі театри та дорогі парфуми. А тепер я живу на пенсію. У дочки гроші просити не можу, а вона сама не пропонує. Ще й дивиться, аби я допомогла, за старою звичкою.
З чоловіком у нас завжди гаманці були окремі. Але я витрачала гроші не лише на себе. Купувала продукти, оплачувала музичну школу дочки, ще різні дрібниці. Хоча чоловік майже всі витрати взяв на себе. Тепер шкодую, що не відкладала. Зараз би було не так важко фінансово.
Кому сказати, засміють. У мене часом на колготки грошей немає, а мені 60 ось-ось виповниться. Так, я знала жінок мого віку, які не могли купити собі навіть потрібних ліків. Але тоді я їх не розуміла. Зараз опинилася у такій самій ситуації.
На колишню роботу мене вже не візьмуть. Хотіла влаштуватися хоча б прибиральницею, але дочка сказала, що я їй потрібна вдома. Вони іноді привозять онука до мене на кілька годин, а то й цілий день. Із садка я теж його забираю.
Відмовити не можу, образяться. Вже гадаю, що продати із квартири. Бачив би зараз мене мій чоловік, який вже на небесах! отаке у мене життя настало, абсолютно без перспектив.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
