З чоловіком Андрієм одружені ми вже кілька років. Познайомилися у спільному колі друзів, Андрій на той момент вже був розлучений, він першого шлюбу у нього є син. Саме тому я не розглядала його як чоловіка для відносин, бо ніколи не хотіла чоловіка з минулим. Хотіла тільки дружити. Але Андрій виявився дуже приємною і розумною людиною, я непомітно для себе дуже ним захопилася, потім – і закохалася. Вирішила, що. значить, доля, і змирилася.
І ось ми чотири роки вже одружені.
Зі своєю сім’єю коханий познайомив мене ще в перший рік наших стосунків.
Я з радістю помітила, що рідня у нього дуже дружна. Всі між собою спілкуються, ходять в гості, на всі свята завжди збираються разом.
До мене теж поставилися добре, але часто вголос порівнювали з колишньою дружиною чоловіка, Світланою.
Щоправда, порівняння були на мою користь, і спочатку мені було навіть приємно, хоча і трохи дивно, не зручно.
Скоро я зрозуміла, що колишню дружину Андрія ніхто з його рідні не любив особливо. Називали її зарозумілою, манірної, говорили, що вона не добре про них говорила навіть в їхній присутності. Часто не віталася при зустрічі і цуралася їсти на спільних святах. А Андрія тримала біля себе, нікуди не відпускала самого. Сиділа завжди поруч з ним поруч з кислою міною. І багато-багато іншого.
Вся ця інформація вивалювалася на мене не відразу, а частинами, поступово. І від усіх родичів окремо. Приблизно всі говорили одне й те саме. Чоловік все підтверджував. Лише його батьки мовчали. І я їх за це, якщо чесно, поважала.
Майже відразу ж після розлучення вискочила заміж за чоловіка, якого знала ще до розлучення. Тому рідня за Андрієвою спиною шепотілася навітиь про те, що йому б варто було зробити тест на батьківство.
Чоловік працює на хорошій роботі, платить непогані аліменти, подарунки щороку робить дитині, але з сином не бачиться. Каже, що колишня дружина спочатку перешкоджала спілкуванню, а тепер син вже звик до іншого батька.
Однеим словом, ми жили кілька років спокійно. Ходили в гості до його рідні, спілкувалися, але якось поступово стосунки ставали напруженішими. Стали прослизати закиди в тому, що Андрій мало допомагає в саду-городі, не дзвонить, не їздить до них. І всі претензії чомусь саме в мою сторону, ніби я йому заважаю це робити.
Потім я випадково почула, як його двоюрідна сестра дуже невтішно відзивається про мене. Що я занадто яскраво одягаюся і фарбуюся, хоча заміжня, і поводжуся зухвало. Але це зовсім не так.
В гості нам теж стали рідше кликати. Родинні свята вже без нас проходять. Ми просто потім по факту дізнаємося, що вони відсвяткували, а нас нібито забули покликати. Або вирішили, що це не так важливо.
Коли я повівдомила, що чекаю дитинку, цій новині взагалі ніхто не зрадів, крім чоловіка.
Його батьки якось скривилися і навіть запитали, як я зі своїм слабким здоров’ям народжувати збираюся. А після моєї відповіді, що буду платно спостерігатися в хорошій клініці, відповіли, що краще б на щось корисне гроші витратили.
Я дуже сподівалася, що зможу в його родині стати своєю, але не виходить. Моїх батьків давно немає, я сирота, і мені дуже бракує цієї родинної любові і тепла. Але і сподіватися на те, що батьки чоловіка будуть ставитися до мене, як до дочки, теж, мабуть, було нерозумно.
Я намагалася налагодити відносини, хоча я далеко не ангел і теж часом можу показати характер, захистити себе, відстояти свою думку. Можк сказати “ні”, якщо треба, сказати, що не подобається. Але я завжди відверта і щира. Часом буваю різкувватою. вчася стримуватися, але це іноді не просто. Особливо, коли чуєш, що твоя дитина нікому не потрібна, адже сестра чоловіка недавно народила п’яту, і всі гроші і допомога вливаються в неї та її родину.
А днями, кои ми були в гостях у свекрів, почула таке… Я вийшла в садок подихати свіжим повітрям, адже я при надії. Але на дворі було вітряно і прохолодно, тому я швиденько зайшла. Вони розмовляли голосно в не почули, як відчинилися і зачинилися двері.
– Краще б ти до Світлани повернувся, вона рідна і своя нам. Крім того, лише перша дружина – від Бога, а ця… вона ніколи не стане серед нас своєю, – вимовляла свекруха Андрієві. Вони мене не бачили. Я стрималася. Пішла у ванну кімнату, вмила сльози і тільки потім прийшла на кухнб і попросила Андрія швидше їхати додому.
…Прикро і гірко, що у дитині не буде бабусі і дідуся. Тепер зовсім перестала спілкуватися зі свекрами і його родичами, намагаюся не думати, якого вони про мене думки.
Чоловікові нагадую дзвонити їм частіше, в саду допомагати, на свята ходити, але сама – ні за що більше. Щоб не нервувати і не засмучуватися. Хоча і неприємно, і дуже шкода, що все ось так склалося. Та я не змушую їх мене любити, вони тепер для мене чужі, просто рідня чоловіка, не більше. І ніколи нічим я їм не допоможу, навіть коли немічними стануть. У них є діти і п’ятеро онуків від дочки.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, спеціально для Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!