Ми не жили багато, сім’я досить велика. Тато з мамою, я і дві сестрички. На все про все у нас була двокімнатна квартира, то ми в ній і містилися.
Підростаючи, я дійшла невтішного висновку: якогось посагу мені чекати не варто і найкращим варіантом є самостійно влаштовуватиме своє життя.
Оскільки я найстарша з дочок, то й вирушила на розвідку теж перша. Одразу після школи університет, перебравшись до гуртожитку, підробляла. Намагалася одразу забезпечувати саму себе. Потім робота, підвищення.
Минуло десять років. Я винаймаю квартиру, допомагаю батькам, сестрам намагаюся купити щось з одягу.
Купила обом телефони, вони вже студентки. Намагаюся підтримати сім’ю, благо дохід у мене стабільний. Так вийшло, що квартиру винаймала в районі неподалік нашої рідної тітки, маминої сестри. Вона жінка досить замкнута, із характером, спілкувалася з нами мало.
Мої теж не особливо її шанували, тому що вона досить специфічна у спілкуванні, але я почала відвідувати її.
В останні роки тітка Поліна погано почувалася і на вулицю майже не виходила. Вона так і не створила власну сім’ю, доглядати її не було кому. Раз чи два на тиждень забігала до неї, приносила продукти, оплачувала якісь рахунки, прибирала. Так кілька років тривало.
Пів року тому тітки Полі не стало і, як виявилося, вона залишила заповіт, у якому переписала квартиру на мене. Чесно кажучи, для мене це стало здивуванням, оскільки я ні на що таке не розраховувала і жодного разу ми з тіткою на цю тему не розмовляли.
Втім, мимину сестру можна зрозуміти, бо з усієї нашої сім’ї вони ні з ким не спілкувалися – тільки зі мною.
Та коли про це дізналися мої сестрички, то образилися. Що ще дивніше, мама теж стала на їхній бік. Добре хоч тато не втручається.
Вони кажуть, мовляв, ти можеш себе забезпечити, у тебе все під контролем. Але я, чесно кажучи, їхнього ентузіазму не поділяю. Двокімнатна квартира сама йде до моїх рук, чому я повинна від неї відмовитися?
Я планую скоро перебратися туди, оскільки з моїм молодим чоловіком вирішили народити маленького, а робити це у своїй квартирі набагато спокійніше, ніж у орендованій.
І потім – усі ці роки за тіткою ніхто не дивився, але тепер її велику двокімнатну квартиру маємо поділити порівну. З якого дива?
Сьогодні мій день народження і ніхто з моїх рідних мені не подзвонив та не привітав. Образилися: проміняла квартиру на сім’ю. То вони так кажуть, не я.
Мабуть, на весілля їх запрошувати також не варто. Чи варто бути вищою й розумнішою за них?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
