Свою донечку вони назвали Антоніною. – Це не твоя дитина! Не тривож їх. За своїх двох переживай, – каже мені мама. А я не можу заспокоїтись. Навіть сни сняться, що сестри немає, і Тоня моя.
– Мене звати – Оксана. Мені на даний момент 28 років і я маю двох діток. Також у мене є старша сестричка Емілія, якій 37. Кілька років тому вона знову вийшла заміж. Перший шлюб закінчився розлученням. У Емілії були деякі проблеми зі здоров’ям.
На сьогодні з сестрою все добре, слава Богу. Емілія дуже щаслива з новим чоловіком. Тільки є одне але.
У чоловіка Емілії кілька братів і сестер. І він також хотів мати велику сім’ю. Як мінімум трьох діток. А ось у моєї сестри дітей бути вже не може.
Хтось скаже, що можна скористатись послугами. Звичайно, вони є і їх чимало. Тільки мова йде про маленьке містечко, де всі один одного знають. Тому знайти таку жінку не так-то просто. Після цього ще купа пліток буде, чуток. Та й коштує ця послуга дуже дорого. Пару років тому сестра запропонувала мені ідею, яку я тоді заперечувала. Вона стала просити, щоб я подарувала їй дитину.
– Що ти таке кажеш? Як це буде виглядати? І ще одне, це буде тільки його малюк, а ніяк не твій. Я не думаю, що він буде від цього в захваті.
Емілія спокійно витримала мій емоційний сплеск. А потім продовжила:
– Я готувалась до цього.
– Ти що робила?
– Готувалась…
Як з’ясувалося, коли Емілія ще була перший раз заміжня, то їй це натякнули. Після цього вони разом з колишнім стали обговорювати, як зможуть стати батьками. Після цього Емілія і вирішила зберегти матеріал. Але тримала це в таємниці.
Ти запросто зможеш допомогти мені стати мамою, – Емілія розмовляла своїм тоном і впевненим. Вона вже все вирішила.
– На всі ці процедури ми гроші знайдемо. Мені більше немає до кого звернутися. Адже ти мені рідна. У тебе свої діти є. Ну ти повинна мені допомогти.
Як так? Невже це відбувається зі мною? Я прокручувала цю думку в голові раз по раз. І мама наполягала, і батько благав, і сестра на колінах стояла.
Першим не витримав чоловік. Потім і мені довелося здатися. Адже мені не байдужа сім’я і щастя сестри. І я зважилася допомогти їй. Всі спроби умовити її взяти дитину з дитячого будинку не увінчалися успіхом. Тільки Емілія не хотіла. Вона хотіла рідну дитину. Свою. Не стану писати нічого про медичні процедури… Дев’ять місяців минули легко – важко було морально.
Я намагалася налаштувати себе, що ця дитинка мені не належить.
З того часу моє життя перевернулося з ніг на голову. Адже мені не можна було з нею розмовляти. Сестра весь час хотіла погладити мій животик, а мене це дратувало. Я стала нервовою, але всі списували це на зміни. Ніхто не здогадувався, в чому справа.
Я привела дитятко на світ в районному центрі. Емілія занедужала і в цей день до нас її не пустили. Коли я про це довідалась, то навіть стала думати, як мені провернути цю справу і щоб дитя було моє. Тільки наявні діти мене зупинили. Як же вони?
Все було нормально. Сестра наполягала, щоб я її ще й годувала, тільки це було вище моїх сил. Коли Емілія з чоловіком приїхали на виписку, то я навіть змусила себе посміхнутися.
Мені б хотілося втекти подалі, щоб не бачити їх щасливих облич. Але це неможливо.
Свою донечку вони назвали Антоніною. Мені доводиться бачити її мало не щодня. Емілія іноді запитує у мене поради, адже я досвідчена. Я доглядаю за дитиною, купаю, гуляю з нею. Вона скоро заговорить. І як я винесу те, що вона називає матір’ю іншу жінку, я не знаю. Хоч мова йде про мою сестру. А я для неї лише тітка Оксана і не більше. І ніхто їй ніколи не розповість правди.
І розповісти про свої почуття я нікому не можу. Мамі розповіла, так вона не розуміє – каже, у тебе свої є. Як швидко всі все забули! Адже це через них я на це пішла. А я навіть зараз бачу сни, що сестри поруч немає і Антоніна живе зі мною.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
