fbpx

Я випадково почула розмову свого Романа з батьками. Ледь не зі сльозами на очах він переконував свою маму, що я не така біла та пухнаста. Що я хороша “акторка” і вони не повинні мене хвалити на кожному кроці. В той день я не стрималася. “Якщо я така погана, то чому ти не розлучаєшся?” Свекруха взяла мене за руку і повела в іншу кімнату. Того дня розкрилася таємниця, яка тягнулася ще з дитинства. Як добре, що його мама все розставила по своїх місцях

Я випадково почула розмову свого Романа з батьками. Ледь не зі сльозами на очах він переконував свою маму, що я не така біла та пухнаста. Що я хороша “акторка” і вони не повинні мене хвалити на кожному кроці. В той день я не стрималася. “Якщо я така погана, то чому ти не розлучаєшся?” Свекруха взяла мене за руку і повела в іншу кімнату. Того дня розкрилася таємниця, яка тягнулася ще з дитинства. Як добре, що його мама все розставила по своїх місцях.

З Романом ми сім’я вже більше восьми років. Я завжди кохала і піклувалася про свого чоловіка. Я готую смачні страви та піклуються про наших двох діточок.

Але цього для Романа не достатньо. Кожного разу, коли ми разом у його батьків, він злиться за похвалу мені і переконує батьків, що все це “театр”, що насправді я не така біла та пухнаста.

Мені подобається жити в приємній обстановці, я прибираю квартиру кілька разів на тиждень. Кожен день має бути гаряча вечеря і пральна машина в нашій родині завжди увімкнена. У мене сидяча робота, тому дбаю про домашнє господарство як про приємний відпочинок після стількох годин, проведених у кріслі.

Мій Роман хороший чоловік. Він милий, добрий і романтичний. Але це буває не завжди. Він може бути чарівним, коли захоче. А коли йому не хочеться, він може бути неймовірно дратівливим і критичним. Я також не маю тільки позитивних якостей, тому сприймаю Романа таким, яким він є.

Ми часто їздимо до його батьків. Смію сказати, що я їм дуже подобаюся. Мабуть тому, що вони також працьовиті і цінують те, як я піклуюся про їхнього сина та онуків. Крім того, вони цікаві люди, і мені подобається слухати історії з їхнього життя. Ми завжди залишаємося там на весь день.

Я люблю наші сімейні посиденьки. Із задоволенням приготую обід для батьків з обох сторін і для всіх дітей. Нас п’ятнадцять може сидіти за столом. Роман не допомагає з приготуванням, він зазвичай сидить за комп’ютером, а я “танцюю” на кухні. Я завжди готую обід і печу щось смачненьке до кави.

Ми сиділи за столом у батьків Романа, і я чую, як чоловік суперечить батькам: “Але Вероніка не така ідеальна, як ти думаєш, мамо. Так, вона любить чистоту і смачно готує, але за це все я повинен плати чималі гроші”. Мене це спантеличило, ми з Романом обидвоє працюємо.

Навіть під час декретної відпустки я намагалася знайти підробітки. Він не єдиний “добувач” в нашій сім’ї. Бувають такі місяці, що я заробляю більше за нього, при тому, що все по дому роблю лише я. Але я не хотіла псувати такий гарний сімейний день, тому промовчала.

Під час наступного візиту я почула, як Роман сказав батькам: “Ви продовжуєте хвалити Вероніку. Але я сам ніколи не чую від вас похвали. Мамо, мене це злить. Якби ви знали, яка Вероніка насправді, ви б здивувалися. Тут, біля вас, вона “акторка”.

Я не могла пропустити ці слова крізь вуха. Я увійшла до кімнати і запитала Романа, чому він постійно наговорює своїм батькам на мене і висвітлює мене в гіршому світлі.

– Якщо тебе не влаштовують наші стосунки, то ми можемо розлучитися і роз’їхатися.

Після моїх слів мама піднялась зі стільця, взяла мене за руку і повела у свою кімнату.

– У Романа такий характер ще змалку. Не ображайся на нього. Колись ми допустили велику помилку. Ми не вміли захищати його з батьком. З нашого сина часто насміхалися однолітки. Згодом ми зрозуміли свою помилку, але було пізно… Це залишилося з ним. Веронічко, ми тебе дуже любимо і бачимо все, що ти робиш для нашого сина. Ми також розуміємо, чому Роман нам таке розказує про тебе. Він поводиться по-дитячому”.

Вона обійняла мене і Романа і сказала: “Ромчику, це смішно, як ти ревнуєш нас до Вероніки. Ми любимо вас усіх: тебе, бо ти наш синок, твою дружину і наших онуків. Ви, найрідніше, що у нас є”.

Ось так я дізналася, чому мій чоловік такий. Я прийняла його, але без роз’яснення батьків я не знаю, чим би це все могло закінчитися.

Я ще раз переконалася, що в сім’ї дуже важливі розмови…

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page