fbpx

Я виросла в досить заможній родині, улюблена єдина донечка, навчалася лиш на відмінно. Батьки мені прищепили найкраще і вчили, що треба дивиться на моральні якості людей, а не на їхній гаманець. Так я і обирала собі коханого. З Мирославом ми зустрічалися два роки, а потім він зробив мені пропозицію. Я ж і гадки не мала, що саме фінансовому питанні він виявиться таким дивним! Він і в мій День народження вирішив нічого не дарувати. Тільки жартома сказав, що як подарунок прощає мені борг у 1000 гривень, про який я взагалі зовсім забула – мені тоді машину терміново треба було заправити

Я виросла в досить заможній родині, улюблена єдина донечка, навчалася лиш на відмінно. Батьки мені прищепили найкраще і вчили, що треба дивиться на моральні якості людей, а не на їхній гаманець. Так я і обирала собі коханого.

З Мирославом ми зустрічалися два роки, а потім він зробив мені пропозицію. Я ж і гадки не мала, що саме фінансовому питанні він виявиться таким дивним!

У 29 років Мирослав мав вже свою квартиру і почав відкладати на хорошу машину. Це справило на мене лише позитивне враження, я думала, він надійний і заощадливий.

Я з нетерпінням чекала дня нашого весілля і придивлялася собі скромну й вишукану сукню. З Мирославом була щаслива, мені здавалося, я нарешті знайшла споріднену душу і людину, з якою хотіла провести все життя.

Попереду – спільні плани, створення великої міцної родини, досягнення мрій, дітки. Я так захоплювалася цілеспрямованістю і гострим розумом коханого!

Я старалася зайвий раз нікому не показувати своє щастя, і коли подруги пропонували зустрітися з друзями і посидіти увечері десь в ресторані парами, я завжди чемно відмовлялася.

Була лиш одна дивина збоку Мирослава – він ніколи не дарував мені подарунків. Не було ні букетів на 8 березня, ні солодощів, ні прикрас. Але я думала, що це не головне в стосунках.

У мене і так все є: дизайнерські речі, якісна косметика. Я, навчена батьками, з раннього віку забезпечувала себе сама, сама винаймала квартиру і стежила за собою.

Але наближався мій День народження. З нареченим я мала святкувати його вперше, бо вони познайомилися рік тому саме після моєї святкової дати.

А ще це був день знайомства двох наших сімей, адже приводів було цілих два. По-перше – наші з Мирославом заручини, по-друге – мій день народження. Я вирішила зібрати всіх на своїй орендованій квартирі-студії, розташованій у центрі міста, щоб усім було зручно.

Підготувалася я досить серйозно: зробила генеральне прибирання, накрила недешевий святковий стіл, запросила організаторів свят прикрасити мою оселю. І ось все готове!

Мої батьки прийшли заздалегідь і чекають нареченого, стіл манить ароматами і смаколиками, у холодильнику – пляшечка ігристого.

Двері відчиняються, і на порозі – Мирослав. Усміхається, вітає моїх батьків, проходить до кімнати. Батьки трохи спантеличені, та і я теж була неприємно здивована, коли відчинила двері кімнати. Справа в тому, що мій коханий прийшов з порожніми руками.

Не було не те що подарунка чи натяку на нього, не було навіть букетика квітів, про який я мріяла бодай з нагоди дня народження, адже я все-таки жінка!

Батьки Мирослава прийшли з шоколадними цукерками і пляшкою червоного, перев’язаною бантиком. А він, як не дарував подарунки, так і цього разу вирішив нічого не дарувати. Тільки жартома сказав, що як подарунок прощає мені борг у 1000 гривень, про який я взагалі зовсім забула – мені тоді машину терміново треба було заправити.

Вже вночі Мирослав пояснив мені, що йому подобаються самостійні та самодостатні дівчата, які самі можуть себе забезпечити. І я йому цілком підходила, адже я абсолютно не меркантильна.

Але ж при цьому, вибачте, я залишаюся жінкою, яка мріяла якщо не про букет, то хоча б про шоколадку. Чи я в чомусь не права?

Коли мої подруги діляться розповідями про те, що кохані, наречені і чоловіки подарували їм на 8 березня чи Новий рік, я завжди мовчала. Бо мій Мирослав не дарував мені нічого і ніколи, навіть у великі свята, хоч ми були вже два роки разом.

Спочатку я виправдовувала це тим, що він дуже економний. Ось він і квартиру має, і на машину майже назбирав грошей, хіба це не говорить про хороше?

Але я забула сказати, що і в ресторані рахунок ми ділили навпіл, максимум, що він міг собі дозволити – оплатити мені каву чи чай.

А недавно, коли ми їхали разом на моїй машині і мені треба було терміново заправитися, а гаманець і картки я залишила вдома, мій майбутній чоловік покрив усі витрати. Це й були ті 1000 гривень, про які він пожартував, а я й забула про них.

Я сподівалася, що Мирослав хоча б на День народження мене чимось порадує. Але я помилилася. І коли я, ніби жартома, поцікавилася, чому він з порожніми руками, Мирослав лише обурився: «А обручка до заручин тобі не подарунок?».

Так і закінчився святковий вечір, і я зрозуміла, що її обранець мій зовсім не ощадливий, а просто скупий. Навіть мої батьки були, м’яко кажучи, вражені.

І ось що я вам скажу. Я довго боролася з думкою про те, що хочу квітів, подарунків і сюрпризів, якогось свята і романтики, щоб це була саме його ініціатива. Я відганяла ці думки, адже він добрий чоловік і я його дуже люблю.

Однак зараз не уявляю свого життя з Мирославом. І це ми ще не одружені і не живемо разом, а що буде, коли він до мене звикне? Мені доведеться випрошувати гроші із сімейного бюджету на якісь буденні речі?

Я відклала весілля, і невідомо, чи буде воно взагалі. Батьки відмовляють мене виходити за Мирослава. А я навіть не знаю, що його й робити.

Автор – Олена М.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page