Мене звуть Наталя. Я виїхала з Донеччини у Львів ще 20 років тому. Навчалася тут, а потім вийшла заміж. А це вже забрала до себе і стареньку маму, нарешті вона погодилася!
Днями я попросила її віддавати мені свою пенсію, та мамі це не сподобалося й виник конфлікт прямо таки вселенських масштабів! Я зовсім такого не очікувала.
Моя мати тривалий час жила в селі сама. Тато спочив уже дуже давно, а вона так і не схотіла пов’язувати своє життя з кимось ще. Вона непогано справлялася сама.
Коли у нас стало краще з фінансами, ми знайшли для неї жінку, яка допомагала мамі по господарству.
Декілька років все було добре. Але нещодавно маму почало підводити здоров’я, плюс ця вся ситуація, такі страшні події відносно недалеко від маминого селе.. Якось вона втратила свідомість прямо посеред вулиці, добре, що їй допомогли односельці.
Тоді я й вирішила, що це знак: треба забирати її до нас. Тут можна і лікаря викликати, і до стаціонару її покласти.
Мама не одразу, але погодилася, сама розуміла, що так буде краще.
Якщо чесно, я не поспішала із цим рішенням до останнього. Мені подобалося наше розмірене життя та спокій у домі. Мама – непроста людина. Я знала, що нам буде складно ужитися в одному будинку разом. Тим більше, що вона більше 10 років жила сама. Має свої звички, свої погляди на життя.
Та й чоловік мій не горів бажанням. Однак обставини склалися так, що я не могла інакше. І чоловік, дякувати йому, мене у цьому підтримав.є
Коли ми привезли маму у місто, довелося заново її одягнути та взути. Вона приїхала в якихось лахміттях, хоча я впевнена, що вона мала нормальний одяг. Я відразу ж зайнялася її здоров’ям, поводила до спеціалістів. Тиждень вона пробула на стаціонарі. Здоров’я у неї покращало, але довелося купити багато засобів.
Тоді мені це не було накладно. Але зараз ситуація погіршала. Через війну я кілька місяців не працювала, тільки недавно вийшла в офіс. Чоловіку скоротили зарплату, бо він перейшов на домашній режим роботи. Швидше за все, таку зарплату він і отримуватиме найближчим часом. Стало складно утримувати всю сім’ю та виплачувати кредит.
Тому я й вирішила попросити маму, щоби вона віддавала мені свою пенсію. Хоч би якусь частину. Адже весь цей час я жодної копійки з неї не взяла, все було за наш рахунок. Але зараз справді стало дуже складно.
Я була певна, що мама мене зрозуміє і погодиться. Але помилялася. Вона розвела таке! Кричала мені: «Хочеш останнє в мене відібрати?»
А я не зрозуміла, що саме ми в неї забрали. Майже пів року вона жила на нашому повному забезпеченні, копійки з неї ніхто не взяв. Будинок свій вона відмовилася продавати, він порожній у селі, та й кому він там зараз треба. То що я в неї забрала?
Вона мені прямо сказала: «Гроші не віддаватиму тобі, я їх відкладаю про всяк випадок. Я для того тебе і вирощувала, щоб у старості ні про що не турбуватися».
Не можу її зрозуміти. Адже я лише дбаю про благополуччя нашої родини! Хочу, щоб ми пережили лихоліття.
Не розумію, чому вона так це сприйняла. Навіщо літній людині. яка нікуди сама не виходить майже, гроші?
Може, я в чомусь неправа? Чи справді не варто було просити в неї гроші?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
