fbpx

Я взагалі була проти одруження сина, адже вони ще нічого самі не досягли й нічого не мали на момент виникнення свого неземного кохання. Та коли син Віталій привів до нас на оглядини свою обраницю, ми з чоловіком зрозуміли, що він дуже закоханий. Але одразу помітили, що Юля не з нашого тіста. У невістки виявилися багаті батьки. Мама при посаді в Хмельницькій облраді

Я взагалі була проти одруження сина, адже вони ще нічого самі не досягли й нічого не мали на момент виникнення свого неземного кохання. Та коли син Віталій привів до нас на оглядини свою обраницю, ми з чоловіком зрозуміли, що він дуже закоханий. Але одразу помітили, що Юля не з нашого тіста. У невістки виявилися багаті батьки.

Юля вже народилася, як виявилося,  зі срібною ложкою у роті. Мама при посаді в Хмельницькій облраді, велика шишка в нашому місті. Батько начальник правоохоронного підрозділу, теж добре “примостився”. Справжня аристократія, словом, майбутні свати, так, принаймні, заявила Маргарита Адольфівна.

Ми ж з чоловіком прості люди. Все життя працювали: я продавчиня в магазині, чоловік – виконробом на будівництві. Виростили двох дітей, самі собі заробили і на трикімнатну квартиру, і дачу. Не шикуємо, але й не бідуємо.

Дітей ми одружили. Але для високородної матері невістки ми були надто «простими». Тому намагалися зайвий раз зі свахою одне одному не мозолити очі. Зустрічалися вкрай рідко, у свята.

Із чоловіком Маргарита Адольфівна розлучилася років 15 тому і поринула в кар’єру. Подруг у неї мало. Тому розповіді про свою грандіозну геніальність сваха вкладала у наші вуха, бажали ми того чи ні.

Іноді вона приїжджала до нас на дачу. Хвалила природу, нашу гостинність, але сама жодного разу нічого нічого не допомогла, ні сапки, ні лопати в руки не брала. Аби в гамаку полежати, книгу почитати чи в лісі погуляти.

Коли діти подарували нам онуків, стало лише гірше. Сваха все частіше забирала їх до себе. Мабуть, ще й налаштовувала проти нас. Приїжджають діти до нас у село і носики вернуть. Бабуся-аристократка на курорт із собою бере за кордон, а тут річка та ліс.

Занадто ми прості дідусь та бабуся, що вони їм можуть дати. Нам було прикро. Так, ми не маємо вчених ступенів, але якось виростили двох дітей. Хочеться вірити, що добрими та порядними людьми.

Коли діти виросли та випурхнули з гнізда, ми з чоловіком залишилися жити у нашій квартирі. Спершу було порожньо та сумно, занадто багато місця для нас двох. Але потім ми звикли і навіть сподобалося. Пожити для себе на старості років – це ж добре.

Але недавно в гості приїхав син і озвучив несподіване прохання. Він попросився до нас пожити на якийсь час з дружиною та дітьми. Вони винаймали квартиру, але Віталій пролетів із бізнесом. Наразі їм не вистачає грошей, оренду не потягнуть. Ще й двох дітей скоро до школи віддавати.

Звісно, ми погодилися. Як рідній дитині відмовити. Ми навіть зраділи: тепер зможемо з онуками більше часу проводити та сина частіше бачити.

Але сюрприз на цьому не скінчився. Син отримав нашу згоду, а потім попросив пустити до квартири ще й нашу дорогу сваху аристократку і її величність Маргариту Адольфівну. Виявилося, що її несподівано скоротили, а потім відправили на пенсію. Ось діти й вирішили на деякий час віддати її однушку під оренду і відкладати гроші на майбутнє.

До такого повороту ми не готові. Тіснитися на одній житлоплощі, та ще й з чужою людиною. Чоловік категорично проти. Куди це годиться: три господині в одній квартирі? До того ж дві з них – із аристократичними замашками. Тут можна рахувати хвилини до першого конфлікту. Навіщо це взагалі нам потрібне?

Син продовжив натхненно нас умовляти. Мовляв, це чудовий варіант. Ми і так з весни до осені на дачі живемо і навіть присутності Юліної мами не помітимо. Вона стежитиме за онуками, водитиме їх до школи та на гуртки. “І буде й далі налаштовувати дітей проти баби і діда”, – подумалося тоді мені.

Порадилися ми з чоловіком і оголосили своє рішення. Його з Юлею приймемо, онуків теж, а Маргарита Адольфівна нехай залишається жити у своїй квартирі. Син розбереться з робочими справами, налагодить бізнес та повернеться до колишнього життя. Ми й так йому грішми допоможемо. Нам для своєї дитини та онуків нічого не шкода.

А чужа людина з зарозумілими замашками нам удома й зовсім не потрібна. Нічого внукам цілодобово безперервно слухати, хто такий аристократ і чим він кращий за простих людей. Ми звикли до спокійного життя і не збираємося нічого міняти.

Віталій ще вірить, що ми змінимо свою думку. Ще й невістка підливає олії у вогонь – хоче маму під боком. Але ми категорично наполягаємо на своєму. Привести сваху у свій будинок – ідея не найкраща. Тим більше. ситуація зовсім не критична і такі радикальні заходи ні до чого.

Але ображена аристократія продовжує насідати. Вона сама вже мені почала дзвонити і вмовляти, що так буде добре всім, а діти швидко назбирають потрібну суму грошей. Як вирішити це питання і не побити горщика з усіма вщент? Допоможіть, будь ласка, порадою! Дуже вдячна заздалегідь!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page