Я вже багато років живу в Німеччині, в Мангеймі. У мене все добре – чоловік, дім, робота, двоє дітей. І рідні в Україні – багато родичів, друзів знайомих.
І довго-довго все було добре, але якось вони почали регулярно псувати мені настрій і життя, особливо на свята.
Ні, вони не просили грошей і не приїздили в гості. Краще б це, чесне слово! Та мене вже всю тіпало від одного наближення свят і передчуття, що це почнеться. Вони просто брали в руки телефони. Нескінченно, безперервно це летіло, летіло, летіло.
Я зрозуміла, що треба щось з цим робити.
Відразу скажу, що будити мене о 7-й ранку в суботу навіть чоловік не ризикує. Бо він уже кілька разів бачив, як замість дружини з ліжка встає психованна кудлата істота, яка спросоння не вписується в кути, плутає ванну з кухнею, а потім нервово варить каву і шипить на оточуючих.
Але як це пояснити моїй тітоньці Олі з Житомира, яка щиро впевнена, що зробила добру справу – підняла мені зранку настрій милою листівкою? Все правильно, ніяк.
На спроби відстояти своє право висипатися у вихідні я отримую ще одну порцію пташиного щебету. Причому, упереміш з моралями про те, якою має бути правильна дружина і мати. І взагалі «я в твої роки о 6-й ранку вже корову доїла».
Іноді мені навіть здавалося, що одна з моїх численних родичок навіть спеціально провокує мене, відправляючи ці ідеальні картинки та віршики про те, як важливо творити добро та шанувати старших.
Вона ж чудово знає, що в мене непрості стосунки з матір’ю, яка була б не проти, якби я назавжди повернулася до рідного міста «доглядати її, стареньку». До речі, «старенькій» лише 65 років.
Ще цікавіше буває побачити, що тобі відправили листівку з позначкою «що часто пересилається». Такий собі вітальний спам, який перекидають один одному з приводу і без, часом навіть не вникаючи в його зміст.
Я на одне таке повідомлення вирішила відреагувати. Пишу: «Тітко Катю, ти взагалі подивилася, що то за листівка?» А вона заявляє: “Та нє, і що тут такого? Мені відправили і я відправила”.
От скажіть мені, навіщо розсилають ці поздоровлення для галочки? Щоб віртуально помахати ручкою, відзначитися чи показати, що пам’ятають про день народження чи якесь інше свято?
Чесно кажучи, мене завжди дратували ці нещирі листівки та віршики. Відчуття, що людині було ліньки вигадувати справжнє тепле привітання. А з цим блискучим ширвжитком все просто — скопіював, вставив, відправив.
Якось я виявила на просторах інтернету сентиментальне відео, в якому бабуся каже: «Ми не знаємо, як по-іншому висловити свою любов до вас. Хочеться, щоб ви про нас не забували. Ось і нагадуємо про себе, як можемо».
Ну так і напишіть щиро, що ви любите нас, і запитайте, як справи. Я завжди готова відповісти на повідомлення. Але натомість мені регулярно приходять якісь знеособлені листівки, гіфки тощо.
Відчуття, що відправнику до мене насправді ніякого діла немає, а головне, поставити галочку, на кшталт «усім сьогодні розіслала квіточки, я молодець».
До речі, багато хто примудряється надсилати привітання навіть організаціям. І в особисті повідомлення, і в бізнес-аккаунти у месенджерах.
Одна моя знайома веде в соціальній мережі офіційну сторінку районної школи мистецтв та щодня приймає від користувачів по 20-30 листівок на всілякі теми. Або відхиляє – залежно від настрою. На активність відправників це аж ніяк не впливає.
Бувають і зовсім анекдотичні ситуації. Якось прилітає мені в месенджер листівка зі словами «дякую». Дивлюся, відправник моя рідна матуся.
Починаю напружено згадувати, з якого приводу мені могла прийти така відповідь. Навіть подумала, що мене зламали і розіслали якийсь спам із мого облікового запису. Потім таки написала мамі з проханням пояснити, що це було.
Виявилося, що вона ображається на мої текстові «дякую» і у відповідь на свої щоденні привітання та побажання хоче таку ж блискучу квітку.
Якоїсь миті я зрозуміла, що з прийомом листівок на телефон час зав’язувати. Спочатку я намагалася пояснити це по-доброму. У відповідь на кожне привітання «з першим днем тижня» чи побажання «тепла та затишку цьому будинку» я писала:
«Привіт! Рада, що ти пам’ятаєш про мене. Але я хочу попросити тебе надсилати мені привітання тільки на офіційні свята. Ще краще, дзвони, можеш привітати мене особисто».
На жаль, більшість бажаючих добра навіть не відповіли на це повідомлення. Тоді я вирішила вимкнути звук у всіх сімейних та в парі робочих чатів, де теж любили спамити листівками.
Ну а над деякими з найактивніших родичів я спробувала трохи пожартувати і почала щодня надсилати їм привітання власного виробництва.
Ви навіть не уявляєте, скільки незвичайних свят є у календарі — від Всесвітнього дня комарів до Дня без літери «Л». А якщо й ці приводи раптом закінчаться, завжди можна вигадати свій — особливий.
Наприклад, згадати, що рік тому до вашого адресата приходив майстер і усунув протікання на кухні. І привітати людину з цією світлою подією.
Потік вхідних повідомлень відразу став набагато меншим, але все ж таки не вичерпався. Складалося відчуття, що багато родичів вирішили триматися до останнього. Та і я теж не здавалася.
Через якийсь час із цими жартами довелося зав’язати — надто багато часу займало розсилання повідомлень.
Я вирішила простіше проблему: відправила в блок найактивніших, з ким ми практично не спілкувалися в реальному житті, а більш-менш важливі чати залишила на беззвучному режимі.
І знаєте, полегшало — я більше не підстрибую від звуку вхідних повідомлень. Ну, а родичі зрозуміли, що тут не дочекаєшся відповіді, і більшість перестали витрачати на мене свої сили.
Звичайно, я не закликаю всіх миттєво блокувати рідних чи колег, які спілкуються з вами переважно через листівки. Думаю, що кожен знайде свій спосіб уберегти свій емоційний стан та врятувати телефон від засмічення картинками.
А може, комусь навіть подобається отримувати ці послання та відправляти у відповідь такі ж сонечки та квіточки. Зрештою, усі ми різні. Всім гарного дня і поділіться своїм ставленням до летючих листівочок, буду вдячна!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
