fbpx
життєві історії
Я вже досить літня, 73 роки, й маю досвід життя, тому дозволю собі висловитися. От що творять жінки в нашому під’їзді? Чим думають? Три круглі! В такий час! Та ще з яких родин – важко родинами назвати. Наш ліфт старий тих дитячих візочків не витримає скоро, як мені тоді на 9-й поверх? Зараз про кожну трохи розповім. От Ліда. Я б їх попередила ще при вселенні. Другі – родина переселенців

Я вже досить літня, 73 роки, маю досвід життя, тому дозволю собі висловитися. От що творять жінки в нашому під’їзді? Чим думають? Три круглі! В такий час! Та ще з яких родин – важко родинами назвати.

Зараз про кожну трохи розповім.

От Ліда. Живуть з чоловіки і дитиною в орендованій однушці на шостому поверсі! І так там одне на одному, так ні, вони ще дитину чекають!

Чоловік Лідин в жеку працює, копійки заробляє. Сама Ліда здається і не працювала, не бачила я, щоб вона на роботу-з роботи бігала, все дівчинку старшу водить туди-сюди.

Ну от куди їм ще одне дитя, та ще й у такий час, як зараз? У самих ні кола ні двора, ні копійки, мабуть за душею, бо навіть машини не мають. А куди ж там – дитину їм треба! І куди господар квартири Льоня дивиться? Я б їх попередила ще при вселенні кілька років тому, що ніякого дитсадка в однушці!

Другі – родина переселенців, у березні заселилися, теж орендують квартиру, у моєї знайомої Галини, яка за кордоном зараз.

Так от, ці взагалі вже з двома дітьми, куди ще, а вона з животом! Це точно заради допомоги дитячої і аби чоловіка на фронт не забрали, ну а як ще? Навіть університету не треба закінчувати, щоб це зрозуміти!

Третя історія взагалі нікуди не налазить. У цих своя двушка в нашому під’їзді, Олексію від бабусі лишилася.

Льошка на фронті вже пів року, і дома не був, бо якби був – я б знала!

І Яна його – при надії, уявіть тільки! Як так можна, куди світ котиться… Та зрозуміло, куди – в прірву.

Словом, у мене просто немає слів, лиш обурення. От куди зараз дітей народжувати?

Ну добре наші мами й бабусі народжували у війни, але ж вони не такі розумні й обізнані були, як молоді жінки зараз. Ці б могли вже й головою думати, розум вмикати. А не лише природу, вибачаюся.

Наш ліфт старий тих дитячих візочків не витримає скоро, і так ламається постійно, як мені тоді на 9-й поверх? І так то світла нема, то поламаний. Мука суцільна просто по хліб в АТБ вийти, щиро вам кажу.

А ці молоді родини, якщо можна їх так назвати, а особливо жіночки, геть не думають ні про нас, старих, ні про майбутнє дітей, яких вони в такий світ приводять – от що їх гарного чекає? Та нічого, скажу я вам. Ні-чо-гісінько! Це вам моя думка і крапка.

Автор – Олена Миколаївна К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.