Я вже два роки мешкаю у Варшаві. Але це вимушена міра, бо сюди переїхала моя фірма. А в Києві я мою квартиру, яку купила сама, хоч мені лише 28 років. Я три роки тому придбала цю квартиру і сплачую іпотеку, мені ніхто не допомагав у цьому.
За той рік, що я в ній прожила, я створила там місце мого релаксу, мій затишний світ. Стільки сил було вкладено й коштів! І ось довелося поїхати, хоч мені дуже не хотілося.
Я категорично не хочу її віддавати в оренду, бо мені кепсько від однієї думки, щоб там хтось чужий чужий жив, спав на моєму дивані, користувався моїми меблями і сантехнікою. Все, після такого я там жити не зможу, просто буду змушена забути про це місце і зробити його джерелом доходу.
Тому я вирішила просто продовжувати вносити платежі та іноді приїжджати і жити там у відпустці, навіть у великі вихідні.
І ось щодня мені дзвонить останні тиждень мама. У сестри третя дитина на підході, на оренді вони геть вже змучилися і просто зобов’язана їх пустити у свою новеньку двушку. Інакше я не дочка і знати мене з рідних ніхто не хоче.
А ще, на мамину думку, треба сестрі 10 тисяч гривень на місяць виділяти. І 7 з них повинна давати я, а 3 тисячі – вони з татом.
Знаєте, сестра мене навіть із днем народження два тижні тому не привітала, так вона заклопотана своїми дітьми, чоловіком і животом. І вистачає у сестри совісті просити через маму пожити у моїй квартирі безкоштовно! Ще й вимагати з мене грошової допомоги!
Мовляв, я ж одна, для чого мені ще жити й заробляти, як не для найрідніших людей – сестри й племінників, яким дуже важко матеріально, бо зять один не витягує свої велике сімейство.
А я, знаєте, армії нашій допомагаю, подорожувати люблю, бо життя одне, на майбутнє собі заробити і відкласти хочу, адже невідомо, що там буде у світі через рік-пять, грубо кажучи.
Але для мене завжди було проблемою говорити «ні». Тому я як завжди відповіла: «добре, побачимо». Але після останньої розмови з мамою я оце сиджу з келихом червоного і намагаюся заспокоїтися.
ому я зобов’язана допомагати комусь просто так, я не зрозумію? Мені буде потім дуже неприємно після них лягати в ліжко. Та й чи виселю я їх потім – це ще питання.
Я не знаю, може я частково неадекватна у моїй реакції на цю пропозицію, але я нічого не можу вдіяти з цим почуттям, зі своїми емоціями.
Але водночас, як відмовити рідним і не зіпсувати стосунки? Чи все таки пустити жити сестру з родиною в свою квартиру? Подарувати їм її, а собі збирати на іншу? Невже від мене не достатньо хороших подарунків племінникам і всім родичам на свята?
Підкажіть, хто з нас правий, бо я вже зовсім розгубилася.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
