fbpx

Я вже два роки з двома синочками в Празі, сюди мене до своєї тітки після повномасштабного вторгнення разом із матір’ю відправив чоловік. Ми поїхали, і так і прожили два роки в Празі у рідної  тітки мого Ярослава, Лариси Павлівни, яка виїхав Чехію ще молодою, тут створила родину і залишилася. Ми з мамою оформили документи, я навіть вийшла на роботу – вирішила не видіти на допомогу, а й заробити для родини, відкласти грошей. Але я й не здогадувалася, як шикує Ярослав за моєї відсутності! На Новий рік я планувала повернутися до рідної домівки. Одному із зароблених за кордоном грошей квартиру купили, іншому будинок будуємо. А вони вирішили приховувати батьківські пригоди

Я вже два роки з мамою в Празі, сюди мене до своєї тітки після повномасштабного вторгнення разом із матір’ю відправив чоловік. Ми обоє були упевнені, що це найкраще рішення, враховуючи те, що чоловіку ще й зменшили майже в два рази зарплату.

Ми поїхали, і так і прожили два роки в Празі у рідної  тітки мого Ярослава, Лариси Павлівни, яка виїхав Чехію ще молодою, тут створила родину і залишилася.

Ми з мамою оформили документи, я навіть вийшла на роботу – вирішила не видіти на допомогу, а й заробити для родини, відкласти грошей. Але я й не здогадувалася, як шикує Ярослав за моєї відсутності!

Тут я зустріла багато наших жінок, познайомилися, ми підтримуємо одна одну, дружимо. Чоловік поки що проти, аби ми поверталися, в Україні дуже не спокійно і важко морально. Тому я погоджувалася з Ярославом.

Але недавно мені подзвонила сусідка, і так я дізналася, що мій дорогий чоловік водить до нас додому іншу жінку. І ця дама так добре влаштувалась, що вже майже оселилася там на постійній основі.

За той час, поки я тут живу, можу сказати, що наслухалася різних історій. Найбільше дорікають нашим жінкам, які виїхали за кордон не для того, щоб працювати, а щоб знайти собі якогось багатого європейця. Чула, що серед них є багатодітні мами, і дружини, і навіть сама таких зустрічала.

Але я ніяк не могла подумати, що доля зіграє зі мною злий жарт і влаштує все точно навпаки.

Та інша – моя колега, молодша за мене на 10 років, але це ніколи не заважало нам добре спілкуватися. Щоправда, відколи я поїхала, ми майже не підтримували зв’язок. За цей час Катя подумала, що ми з Ярославом розлучилися і я з дітьми залишуся в Чехії вже зовсім.

Мені ще ніколи не було так боляче і важко. Усю ніч тоді я проплакала аж до ранку, навіть на роботу не вийшла, бо почувалася зле.

Подібне вже траплялося кілька років тому, але тоді Ярослав присягався і божився, що більше ніколи в житті не піде наліво. На колінах стояв, квіти, мабуть, ще місяць через день купував. А зараз все інакше.

Добре, що поряд зі мною мама. Вона привела мене до тями і залишається моєю найнадійнішою опорою. Коли я заспокоїлася, почала складати цей пазл частинами і зрозуміла, що саме лякає мене в цій історії найбільше.

Навіть не те, що чоловік у мене невірний, а те, що у мене такі невдячні сини. Одному із зароблених за кордоном грошей квартиру купили, іншому будинок будуємо. А вони вирішили приховувати батьківські пригоди від рідної матері.

Сини вже обоє дорослі, мешкають окремо, але зовсім неподалік від нас, в нашому ж місті. Бачаться з татом кілька разів на тиждень, допомагають йому всіляко. Ярослав у них у пошані, це я розумію.

Не розумію тільки, як вони могли брехати мені в слухавку, що вдома все гаразд, без змін. Вирішила зателефонувати та запитати ще раз, дати шанс зізнатися – мовчать як партизани.

Потім я наважилась на дзвінок, набрала чоловіка. Як же мені було гірко від того, що він увечері, здавалося б, вільний час не бере слухавку. Передзвонив Ярослав за кілька годин, сказав, що випадково задрімав після вечері перед телевізором.

Зібравши все своє самовладання, спитала його, як обстановка. Адже скоро зимові свята, Різдво, Новий рік. А я збиралася приїхати, привезти подарунки і погостювати тиждень-другий.

На це чоловік мені відповів:

– Як хочеш, якщо хочеш приїхати, приїжджай. Але сама знаєш, що ситуація у нас нині складна. Іноді навіть перебої з електрикою.

Наче й не хоче бачити мене зовсім. Але ж я знаю справжню причину!

Не знаю, що мені робити. Коли він відповів мені з такою байдужістю, у мене ніби дар мови зник, і я так і не змогла сказати, що знаю про його підлу зраду.

А я так хотіла приїхати і зустріти Новий рік у родинному колі, нарешті відчути себе вдома1 Від однієї тільки цієї думки вити хочеться, а тут ще не знаю, як бути з синами. Хочу подивитися в їхні безсоромні очі, всім трьом. Думаю вже після свят приїхати просто для серйозної розмови, бо по телефону такі справи не роблять.

З іншого боку, я страшенно боюся їхати. Якщо вже сусідка знає, знають інші наші сусіди. Друзі сім’ї, мабуть, також знають. Не хочу, щоб вони дивилися на мене як на якусь невдаху, яку власний чоловік за ніс водить. Ось що творять чоловіки, доки жінки за ними не дивляться!

Мама моя теж вважає, що їхати мені не можна в жодному разі. За її словами виходить, що з Ярославом треба було розлучатися ще тоді, коли він вперше мене зрадив. Адже той випадок був просто жартом у порівнянні з тим, що тепер він водить іншу жінку не кудись, а прямо в наш будинок, відбудований на наші гроші.

Не уявляю, як бути. Не радує святкова Прага. Якщо поїду, то це стане великим випробуванням для мене. Там я, напевно, і загрузну в шлюборозлучному процесі, а роботи як такої в мене і немає на батьківщині.

Якщо не поїду, то здамся і далі вдаватиму, що нічого не знаю. Але так теж не можна все життя прожити. Тим більше, що довше я про це думаю, тим нестерпніше мені від цього стає.

Напевно, насамперед спробую відновити зв’язок із синами та з’ясувати, чому ж вони покривають батька. Можливо, із чоловічої солідарності, але я їх виховувала по-іншому. Тож для початку з’ясую, що вони думають із цього приводу.

Але не знаю, їхати на розмову прямо туди чи зателефонувати по відеозв’язку. Як ви вважаєте? Благаю, дайте пораду! Бо в мене голова після таких новин не варить від слова зовсім. Всім дякую і бажаю щасливих свят!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page