fbpx
життєві історії
Я вже не молода, маю 62 роки, чоловіка провела на небеса. Мій сенс життя – мої діти і онуки. Син живе в іншій країні, а дочка Ніночка з родиною у сусідньому місті. Я багато допомагаю доньці з дітьми, але прихильності зятя Артема не відчуваю. Приїжджаю до них на кілька місяців, а він поглядає з-під лоба. І ще Артем скупиться на продукти, хоча я теж їх купую

Я вже не молода, маю 62 роки, чоловіка провела на небеса. Мій сенс життя – мої діти і онуки. Син живе в іншій країні, а дочка Ніночка з родиною зі мною в сусідньому місті. Я багато допомагаю доньці з дітьми, але прихильності зятя Артема не відчуваю, і мені від цього сумно.

Як мені з мудрістю провчити зятя? Адже Артем зовсім не радий мені у своїй оселі. У Ніни троє дітей, я їй допомагаю з ними постійно. Приїжджаю на кілька місяців, бо мешкаю в іншому місті. А зять на мене дивиться з-під лоба, хоча я людина скромна, в їхнє життя не втручаюся, навіть іноді заступаюся за нього. Я ж не тільки з дітками, а і приготую щось, приберу.

І ще Артем скупиться на продукти, хоча я теж їх купую — навіть більше витрачаю, хоча пенсія в мене скромна. Виходить, що перебувати у них для мене навіть затратно. І хочеться допомогти дочці, і не хочеться сутичок. Мене просто використовують, ось таке у мене враження. Хвилююся, що як тільки моя допомога з дітьми вже буде не така актуальна, то мені відмовлять від дому дочки.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com