Я зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм познайомилася на роботі. Я працювала офіціанткою, а він моїм керівником. Він мені сподобався ще з першої зустрічі, та й до сьогодні пам’ятаю, як ми з ним переглядалися, симпатія була взаємна і з першого погляду. Так з часом почали зустрічатися. Ніяких поблажок на роботі у мене не було – не подумайте. На роботі у нас завжди були робочі відносини.
Одним словом, через рік відносин ми відгуляли весілля. До цього я встигла познайомитися з його мамою Ромою Федорівною і молодшим братом. Мама Сергія здалася мені приємною жінкою, веселою і дуже легкою. Те, що вона була дуже вже легкою я зрозуміла, коли кожен раз, коли ми приїжджали до мами на свята, у неї був новий кавалер. Що ж, не мені її судити. Захотілося жінці погуляти, нехай гуляє. Найголовніше, що до мене з Сергієм в сім’ю вона ніколи не лізла. Завжди поводилася зі мною як подружка.
Згодом ми з Сергієм стали батьками чарівної донечки. І так вийшло, що з’явилася вона на світ саме на іменини Романа – 1 грудня. Ми не стали йти проти Божої волі, і назвали її, як і бабуся – Ромою.
Бабуся Рома цій новині дуже зраділа. І до сьогодні вона вважає, що ми назвали дочку в честь неї. Чим дуже пишається.
Коли маленькій Ромі було півтора року, ми приїхали до Роми Федорівни в гості. Тоді вона і розповіла, що при надії. А їй, на хвилиночку, 49 років.
Ми з Сергієм втратила дар мови, та й лікарі застерігають, кажуть, в такому віці це небезпечно. Але свекруха дуже сильно хотіла цю дитину, незважаючи на те, що лікарі проти.
Вона навіть толком на обстеження не ходила. Порахувала, що у неї дві здорові дитини, а значить, і третя буде здорова.
Коли свекруха повідомила нам, що стала матір’ю втрете ми зраділи і привітали її з цим чудовим днем. Але, як згодом вияснилося, не все так просто. Дитинка приречена просто лежати. В неї багато різних недуг.
– Я вже не в тому віці, щоб доглядати за такою дитиною. Вважаю, що Дмитрику буде краще в спеціальному закладі, – сказала нам Рома Федорівна відразу ж, як тільки про все дізналася.
А ось ми з Сергієм задумалися. Дуже важко на душі. Це, як не крути, а рідний братик мого чоловіка, та що казати, це людина, жива, малесенька – людина.
Як вчинити правильно в цій ситуації? Що робити, як підтримати Дмитрика у цей не легкий для нього час?
До себе ми також його не візьмемо. Я прекрасно розумію, що це тягар на все життя.
Ось чим думала свекруха у свій час?…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
