Я вже не знаю, що робити. Я б така, щоб Остап пішов захищати Україну, або хоч на якусь роботу. Але він і його матуся вважають, що зараз чоловіку тим більше треба сидіти тихенько, адже всюди можуть вручити повістку. Мовляв, мені потрібен чоловік поруч. Я працюю фрілансером та отримую майже 40 000 гривень

Я вже не знаю, що робити. Розповім дуже коротко.

Ми одружилися з Остапом шість років тому. Познайомилися через друзів, буквально через 2 місяці побралися. Я на той час працювала у маленькій фірмі і не особливо думала про кар’єру. Ми планували, що одружимося, а далі рухатимемося разом.

Здебільшого всі ці роки заробляю я. Я працюю фрілансером та отримую майже 40 000 гривень. Остапу сподобалося, що я стільки заробляю, на роботу влаштовуватися він не поспішав, перебивався дрібними підробітками.

Так і досі, хоч нашій дитині вже три роки, а зарплата у мене якщо на всю родину, то не така вже й велика.

Коли я стала наполягати, Остап неохоче почав шукати роботу, а потім узагалі почав зі мною сперечатися. Взаємини між нами зіпсувалися, оскільки він не хотів працювати, а зараз так і взагалі не збирається нікуди влаштовуватись і його підтримує моя свекруха.

Я скоро просто так не зможу більше За дитину в садочку плачу я, його ці мізерні гроші нічого не приносять у сім’ю. Я розумію, кохання і все таке. Але як нам жити? Хіба це нормально?

Я б така, щоб Остап пішов захищати Україну, або хоч на якусь роботу. Але він і його матуся вважають, що зараз чоловіку тим більше треба сидіти тихенько, адже всюди можуть вручити повістку. Мовляв, мені потрібен чоловік поруч і дитині батько, це важливіше і не можна ним ризикувати.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.