Я вже не знаю, як бути зі свекрухою, ну чесно. Чоловік каже, аби я не надавала значення, але я так не можу.
Вона приходить до нас в гості, і вже з порогу:
– Тарасику, Богданчику! А йдіть, я вам печива, бананів і апельсини принесла!
На мої слова:
– Олено Вікторівно, наших дітей, а ваших онуків, звуть ви знаєте як – Цвітан
і Устим! – мама чоловіка взагалі не реагує, пропускає повз вуха, робить вигляд, що мене не почула.
Ми назвали наших синів-двійнят так, як сподобалося нам з чоловіком: Цвітан і Устим, це старовинні українські імена з потужною енергетикою. Мої батьки сказали, що імена незвичайні, але гарні, і слова нам не сказали про те, що ми назвали хлопчиків якось не так. Ми батьки, тому це наша справа, як називати дітей.
Свекруха ж Олена Вікторівна, як тільки почула, як звуть її новонароджених онуків, одразу скривилася:
– Що це ви таке вигадали? Спортили дітям життя, та й годі, інакше не скажеш! Я таке й не вимовлю, та й знайомим соромно сказати, що моїх онуків звуть, як якихось телят. Ну є ж нормальні імена!
Так наші хлопчики Цвітан й Устим стали для мами чоловіка Тарасиком і Богданчиком. І по іншому вона їх не кличе! Коли діти у мене запитують, чому їх бабуся іншими іменами називає, я їм так і кажу:
– Бабусі чомусь не подобається, як вас звуть насправді. Тому не звертайте уваги, вона вже старенька.
Але справа у тому, що хлопчикам зараз по чотири роки, вони іноді гуляють з бабусею, і вона знайомим, на дитячих майданчиках говорить, що їх звуть Тарас і Богдан! Мене це просто виводить з себе!
Мені мама говорить, що вона б на моєму місці обмежила спілкування свекрухи з онуками, доки вона не перестане витворяти таке, але я так не можу зробити: мої мама і тато у іншому місті, а свекруха мені частенько допомагає з малими, бо дійсно важко іноді з двома малими шибениками.
Та отаке її відношення і не повага до того, як ми назвали своїх дітей, мене не влаштовує. Коли кажу Станіславу, аби він поговорив серйозно зі своєю мамою, чоловік лише відмахується, він вважає, що проблема надумана й не хоче конфлікту з мамою.
Та мене ця ситуація бентежить і не дає спокою.
Підкажіть будь ласка, як мені вплинути на свекруху? Буду вдячна за корисні поради, бо вже сил ніяких немає.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Недавні записи
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило
- Я відмінила усі святкування в родичів, бо ювілей найкращої подруги не кожного року. І собі і дочці я купила гарні сукні і з нетерпінням чекала дня “х”. Та на диво, Юлька мене не запрошувала. Я вирішила піти до неї на чаювання і заодно дізнатися, де ресторан, на котру годину. Подруга ще з порогу зробила спантеличений вигляд. Таке завершення розмови я аж ніяк не очікувала. І я і дитина йшли додому не те слово – засмучені!
- Та скільки ж можна було Людці жалітися мені на свого Максима! Він такий хороший чоловік і людина! О я його й забрала собі, всі зусилля до цього доклала. Тепер в нашому райцентрі тільки про це й балачок, ніби в людей інших турбот і проблем немає, чудні. Моя подруга влаштувала своєму благовірному сцену, зламала квітку і ображалася на нього цілий день
- Мені вдалося зруйнувати стосунки Ігоря з Іриною. Ну не пара вона йому. Але якби я знала, що він зв’яжеться з тою Мариною, і в них навіть до весілля дійде, то б не робила того вчинку. Відразу ж вона мені видалась мутною, а на самому весіллі я це для себе підтвердила. Тільки шкода, що мій син сліпо не вірить моїм твердженням. Я ж на власні очі бачила ці “воркотіння”, коли подихати свіжим повітрячком вийшла