fbpx

Я вже П’ять років не спілкуюся зі своєю мамою. Дитинства свого не побажаю нікому. Жили ми у селищі на Прикарпатті. Того дня ми приїхали раніше, ніж зазвичай, і не застали матір удома. Вийшла сусідка і почала розповідати, як мати жаліється на нас із чоловіком, що приїжджаємо тільки за сумками

Я вже п’ять років не спілкуюся зі своєю мамою. Спочатку було дуже важко на душі, але в одну мить мати стала для мене чужою людиною.

Жили ми у селищі на Прикарпатті. Мама працювала бухгалтером в державній організації, тато водієм на підприємстві. Мені було дев’ять років, коли народився брат. І ось тоді й почалися проблеми у нашій родині. Мама вирішила, що я маю більше часу, ніж у неї, бо тато на роботі, а вона з маленькою дитиною.

Я прибирала в будинку, годувала всю домашню живність, а мати виходила з маленьким братом на руках і тільки командувала. Якщо я щось робила не так, вона здіймала крик, могла й обізвати. Потім за мною закріпилася обов’язки ще й брата із садка забирати.

Згодом почалися конфлікти вже між батьком і матір’ю, і він пішов до іншої жінки. Я його не звинувачую, витримати характер мами було нелегко. Після цього вона переключила все невдоволення життям на мене.

Може тому я так рано вийшла заміж, у 18 років, щоб просто втекти з дому. Чоловіку я нічого не розповідала, продовжувала їздити до мами щовихідних, допомагати по господарству, навіть гроші давала. Як же, мати пенсіонерка, а те, що в нас уже двоє дітей, її не турбувало.

Брат розумніший за мене виявився. Одружився, і коли мама почала сперечатися з невісткою, поїхав у місто і перестав спілкуватися. Я спочатку совістила його, мати ж переживає, а він відповів, що, крім себе, вона нікого не любить, а переживає, бо від сусідів соромно, що син відмовився. Я пізніше тільки зрозуміла, як він був правий.

Того дня ми приїхали раніше, ніж зазвичай, і не застали матір удома. Вийшла сусідка і почала розповідати, як мати жаліється на нас із чоловіком, що приїжджаємо тільки за сумками, ні, хоч копійкою допомогли б.

Чоловік стояв і мовчки дивився на мене. Потім сів у машину і сказав, що ми їдемо. Але з півдороги я його все ж таки вмовила повернутися, адже мати засмутиться, та й сусідка скаже, що ми були.

Мама вже була вдома і напустилася з докорами, що пізно приїхали, а вона лежала заслабла, але довелося вставати, бо більше нема кому козу та курей нагодувати. Вона ідеально зображала з себе немічну, а чоловік не витримав і сказав:

«Як ви така слабка з дому пішли? Ми приїжджали, нас та сусідка бачила, а потім просто до магазину від’їхали».

Мати остовпіла, почервоніла, потім почала нас називати різними словами.

З того часу ми не спілкуємося. Вона одного разу зателефонувала, але я сказала, що тепер вона повинна розраховувати тільки на себе. І не тягне навіть маму побачити, хоч і гірко від цього.

Фото – спеціально для ibilingua.com.

Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.

You cannot copy content of this page