fbpx
життєві історії
Я вже півроку граю роль матері для чужої п’ятирічної дитини. Що мені робити з чужою дитиною?

Я вже півроку граю роль матері для чужої семирічної дитини. У мого чоловіка є старша сестра. Вона по молодості вискочила аби за кого заміж. Розлучилася через кілька місяців, коли вже була при надії.

Колишній чоловік аліменти не платить. Виховувала і забезпечувала самостійно. І ось одного разу привезла малого до нас з проханням, щоб він пожив два тижні. Вона тяжко працює, щоб забезпечувати себе і сина, а тут на роботі дали відпустку. Вирішила відпочити біля моря.

Ми з чоловіком поставилися з розумінням і погодилися приглянути за дитиною. Ось тільки ці два тижні трохи затягнулися. У відпустці ця матуся познайомилася з якимось чоловіком. Виявилося, що він з нашого міста. Тепер вона активно влаштовує особисте життя, в якій немає місця синові.

З одного боку, мені складно її судити. Вона ще молода жінка, хочеться знайти чоловіка, заново побудувати сім’ю. Але з іншого боку, сім’я у неї вже є – це її син. А її нинішньому залицяльникові дитина взагалі не потрібна. У нього вже є дочка.

А хлопчик дуже сумує за мамою.Постійно у нас запитує, коли ж прийде мама і забере його. Ви не подумайте, у нас склалися чудові стосунки. Він дуже класний малий, ми подружилися. Але йому потрібна мама.

Є ще й матеріальна сторона питання. Не те щоб ми з чоловіком бідуємо, але утримання дитини в наші найближчі плани не входило. Його сестра спочатку привозила нам продукти або пересилала якісь гроші. Але це було буквально пару місяців.

Зараз вона навіть не дзвонить поцікавитися, як там її син поживає. А утримуємо дитини ми з чоловіком. Її кавалер виправдовується, що у нього в квартирі зараз ремонт і дитині не можна жити в таких умовах.

А зі своєю знімною квартири сестра чоловіка вже з’їхала і живе у нього. Мені здається, що ремонт, це звичайна відмовка. Просто її чоловік не хоче брати на себе відповідальність.

Родичі з боку чоловіка нічого жахливого в ситуації не бачать. Кажуть, чому б не поняньчитися з дитиною? У вас же своїх немає, ось і тренуйтеся.

Тільки нас вони не запитали, чи хочемо ми тренуватися. У будь-якому випадку, дитині найкраще з рідною матір’ю. Як на неї вплинути, я не знаю.

Один раз навіть пригрозила їй, що поскаржуся в органи опіки. Але її це не злякало. Вона розуміє, що я так насправді не зроблю. Якщо її позбавлять батьківських прав, дитині буде тільки гірше. Поняття не маю, як вчинити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.