Я вже так пошкодувала, що вирішила все ж допомогти грошима сину й невістці! Я ж навіть не підозрювала, що потрапила у пастку!
Мій син Максим одружився 8 років тому, і цього дня я справді була дуже за нього щаслива. За весілля ми з батьками нареченої платили навпіл, тож мій подарунок молодим був, можна сказати, символічним – гроші в конверті на покупку якоїсь техніки. Я не знаю, як подарованими коштами розпорядилася нова сім’я, та мені це й не важливо.
Молоді переїхали до квартири, де деякий час жили і до цього. Знімна двокімнатна у панельному старенькому будинку, але в непоганому районі. Мені подобалося, що вони могли собі дозволити окрему квартиру, бо я знала багато випадків, коли за квартиру молодим парам платили батьки або ж взагалі пускають до себе жити.
Однак через кілька років через корону й вторгнення потім справи у сина пішли на спад, і витрати на оренду квартири стали для їхньої родини непосильні. Тоді син звернувся до мене, прийшов повечеряти і почав серйозну розмову.
Справа в тому, що мій пасивний дохід складався зі здачі іншої квартири, яка дісталася мені від колишнього чоловіка, батька Максима, як того не стало. Її винаймав у мене один самотній чоловік, який щомісяця платив оренду, був тихим і не виставляв мені ніколи жодних претензій щодо ремонту, сусідів чи підвищення орендної плати. Золотий квартиронаймач.
І хоч мені було дуже сумно попрощатися із відносно стабільним фінансовим становищем, подумавши, я погодилася допомогти синові. Тим більше, що незабаром дізналася про те, що моя невістка при надії. Нехай я поживу якийсь час без улюбленої червоної риби та морепродуктів, але син є син. І його сім’ї потрібно допомогти.
Крім того, його дружина після цього почала зі мною спілкуватися як із рідною. Постійно кликала в гості, питала порад.
Але минуло три роки, і я зрозуміла, що потрапила в типову пастку добрих стосунків. Коли наче час уже гостям і честь знати, а сказати їм про це у мене якось не повертається язик. У сина справи налагодилися, зарплата стала може навіть більшою, ніж раніше.
Я ж помітила, що погладшала, стала гірше себе почувати. Думаєте, від хорошого життя? Ні, друзі. Вся річ у продуктах поганої якості: від них швидко повнієш, адже їси одні вуглеводи. А я цей стан терпіти не можу. Дратує постійна сонливість і тяжкість.
Одним словом, треба було щось робити. Тому на одній із зустрічей я прямо спитала у сина, а коли він думає підшукувати собі нову квартиру? Адже моя далеко від його роботи і, напевно, варіантів зараз повно, на будь-який смак.
Але Максим, всупереч моїм очікуванням, вирішив просто пожартувати з цього приводу. А невістка тихо звернула мою увагу на те, що мій онук ще занадто малий, і потрібен якийсь час, щоб він хоч трохи підріс.
Я відповіла, що діти для матерів завжди залишаються маленькими. Ну і нову квартиру можна підшукати недалеко від дитячого садка.
Нічого дивного в тому, що наша подальша розмова не склалася. Я це розуміла з самого початку, але що вдієш, якщо їм, молодим, важко, то які шанси на нормальне життя у мене, пенсіонерки? На свій захист я нагадала, що їхня сім’я жодного разу не приносила мені якісь продукти, не допомагала фінансово.
А скільки втраченої вигоди назбиралося у мене за ці роки? Але мене ніхто так і не почув. Просто мовчали і надували ніздрі, пообіцявши подумати над моїми словами.
А за тиждень свати дали про себе знати. Запросили на день народження одного з їхніх родичів, якого я одного разу бачила на весіллі сина. Та й то, бачила – за їхніми словами, я його взагалі не пам’ятала.
Хотіла я відмовитися, поскаржившись на відсутність грошей для подарунка, але свати сказали, що жодних подарунків не потрібно, тільки моя компанія. Ну я й погодилася, якщо так, то треба йти. Родичі як-не-як.
А на святі було справжнє «шоу». Уся увага була сконцентрована на мені. Як ви вже, напевно, здогадалися, обговорювали моє рішення «відібрати у молодих квартиру». Так висловилися лише один раз, але я його запам’ятала. Як жінка в моєму віці може ставити дітей та онука у таке становище? Хіба в грошах щастя?
Невже мій особистий комфорт важливіший за те, щоб молода мати з дитиною і тяжко працюючий син нормально жили? – здебільшого мені ставили ці запитання. Натовп із десяти або більше чоловік пильно дивився мені в очі і чекав. Я сподіваюся, що хоча б щодо дня народження вони не збрехали.
Словом, ми вирішили так: нехай син із невісткою залишаються, але платять орендну плату. Щось близько половини середньої ціни по місту. «Близько» у менший бік. Але з цього моменту я маю право поводитись як справжній орендодавець. Виставляти рахунок за ремонт, вимагати своєчасну оплату. По суті мене змусили піти на такі поступки. А що робити?
Не думаю, що з цього всього щось вийде, адже так ми лише віддалимося один від одного. Але робити нічого, адже, крім мене, всі задоволені нашим договором. Ну і я, якщо чесно, тепер не буду з сином такою м’якою, як раніше. Будь-яка поломка або шкода в квартирі оплачуватиметься з його кишені.
Чи усвідомлюю я, що після двох-трьох подібних інцидентів ми ходитимемо один до одного в гості з фігою в кишені? Звичайно я це розумію. Але вони самі вибрали собі таку модель відносин. А я хотіла зовсім іншого – теплих, родинних взаємин.
Фото ілюстративне, авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
