Я вже так втомилась від усього, але не можу змінити ситуацію. Брат і мама вважають, що мамі маю допомагати лиш я, бо у брата родина, а я в свої 38 сама.
Я вже так втомилась від усього, але не можу змінити ситуацію.
Розповідаю, а чому справа. Самі ми з Донеччини, але і мій старший брат з родиною, і я вже давно переїхали в столицю, живемо і працюємо в Києві.
У Волновасі у нас залишалася мама, а тато вже полинув на небо.
Зі зрозумілих причин маму забрали минулого року з Донеччини до себе в столицю. Але людина вона досить специфічна і забажала жити окремо. Тому я їй орендую однокімнатну квартиру і взагалі практично утримую.
Комунальні за мамине житло – з мене, продукти якісні – теж. Але я й сама орендую собі кімнату, зарплата у мене досить невелика. Таке мамина пенсія практично вся йде їй на ліки, але вся моя зарплата – йде на маму!
Раніше я користувалася якісною косметику, їла краще, в спортзал ходила, могла собі дозволити з подругами у вихідні кафе, кіно чи театр. Тепер я собі дозволити такого не можу, бо моєї зарплати у 25 тисяч гривень ледве вистачає аби оплатити дві оренди й продукти.
Я вже мовчу, що мені одягатися й взуватися треба, за здоров’ям своїм стежити, лікуватися іноді.
Брат і мама щиро вважають, що мамі маю допомагати виключно лиш я, бо у брата родина, а я в свої 38 сама, без чоловіка й дітей.
Мама у брата й невістки просто й копійки не візьме, та він і сам не проявляє ініціативи щоб дати трохи грошей чи купити продукти. Бо у нього ж зарплата менша за мою, невістка в декреті і двоє дітей.
І я не можу донести їм, що у мене є якісь свої потреби, що мені важко. І мамі не допомагати не можу. От і виходить, що я як білка у колесі та ще й у замкненому колі одночасно, з якого не бачу виходу.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
