Моя свекруха, Марія Петрівна, – неймовірна жінка. Вона завжди вважала, що її син – це не просто частина родини, а її власність. Ще з самого початку, коли я вперше з’явилася в їхньому житті, я відчула її пряму потребу у контролі.
Марія Петрівна була тією, хто завжди розставляв усі точки над “і”. Вона не просто висловлювала свої думки; вона виражала їх з таким підтекстом, що будь-яка інша думка сприймалася як втручання в її власну територію. “Мій син, моя відповідальність” – це було її життєвим гаслом.
Щоразу, коли я намагалася поділитися своїми думками або внести якусь інновацію у наше щоденне життя, Марія Петрівна реагувала, наче я вторглася на її територію. “Тут у нас і до тебе все було добре, і не треба жодних змін”, – гомоніла вона, відкидаючи мої ідеї, навіть толком не обдумавши.
З часом стало зрозуміло, що Марія Петрівна не тільки бачила свого сина як свою власність, але і вважала його заслоном від світу.
Друзі, рідні – вони зникали з його життя, оскільки вона вважала, що ті мішають їй контролювати сина. “Ти знаєш, моєму синові не потрібні жодні інші порадники,” – вона завжди наголошувала, відмахуючись від будь-якої зовнішньої допомоги.
Навіть коли в домі з’явилася дитинка – наш синок Андрійко, ситуація не тільки не покращилася, а ще й погіршилася. Марія Петрівна почала дивитися на нього, не як на онука, а як на продовження свого сина.
Я відчувала, що наша родина стала невеликим королівством, де вона була королевою, син – її принцом, а я – непомітною служницею.
Та сьогодні я ще раз спробувала внести якесь нововведення в виховання нашого сина і загалом в наше життя. Почати я вирішила з популярної техніки для розвитку дитини Монтесорі.
Як тільки Марія Петрівна побачила, що я власноруч роблю якісь іграшки для сина то виприснула наче феєрверк: “Це не твій син, ти просто дружина. Мені не потрібні твої поради та ідеї”.
Це було вражаюче відчуття, ніби я втратила право брати участь у вихованні свого власного сина.
І ось що мені робити? Вже сил немає жити з цією жінкою, але з’їхати від неї також не можемо, бо не маємо куди.
А що б порадили ви?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
