Я, як почула, що син хоче в свій 21 рік на весільний рушничок ставати, так стала його вмовляти, щоб спробували спершу з цією Мартою громадянським шлюбом пожити. Та Мирон вперся, як той ослик. – Одружуся і все. – Марта хороша дівчина, нічого не скажу. Та й шкода мені її. Батьків у неї немає, виховувалась в дитячому будинку. Правда, послухалися мене, не стали до РАЦСу бігти швидко. Та після декількох місяців на орендованій, переїхали до нас в село.
Я була неймовірно здивованою, коли наш із чоловіком син, якому 21 рік лише, сказав, що одружується. Тоді ми одразу ж подумали, що невістка, мабуть, чекає дитину. А чого так швидко одружуватися? Але ні, як сказав Мирон, просто у них дуже сильне кохання і вони хочуть тепер завжди бути разом. Ну, хотіла я його відмовити, якщо чесно. Яке весілля, який шлюб у 21 рік?
Молоді нині не розуміють, що це дуже велика відповідальність на роки, а потім розлучаються через рік, через три. І навіщо були ці зайві штампи у паспортах? Я навіть пропонувала Мирону пожити просто цивільним шлюбом, звикнути один до одного, побачити, наскільки вони підходять один одному за всіма параметрами, як кажуть. Але він уперся на своєму – одружуся і все.
Вибір дружини в нього, звичайно, так собі. Звати Марта, їй 19 років, сама виховувалась в дитячому будинку, батьки відмовилися від неї, ще коли вона тільки на світ з’явилася. Така худа, що навіть лячно, у разі чого вітер занесе, бліда — ніби вітамінів в очі не бачила, і ледве ходить, така вся ніжна, така тендітна. Ну, мені аж цікаво, що за дружина з Марти буде. Ще й погляд сумний, наївний. Ми з чоловіком живемо в селі, а син вирішив жити з Мартою в місті.
Але недовго це тривало. Вони молоді, освіти немає, з роботою халепа, а винаймати квартиру коштує не дешево. Вирішили ми з батьком, хай їдуть жити до нас. Будинок у нас великий, та й мені допомога по дому та господарству не завадить. Приїхали.
Попросила невістку першого ж дня зварити нам їсти, якийсь суп. А то я на роботі була, не встигала, а чоловіки вдома їсти хочуть. Мало того, що готувала вона його кілька годин, так ще й такий огидний вийшов, що навіть собаки їсти не хотіли його. Так, кухар із неї такий собі. В результаті я дізналася, що Марта навіть яйця зварити не вміє – уявити тільки.
А ще я була здивована й від того, що вона навіть не знає, як правильно підлогу мити, взяла, протерла ганчіркою без нічого там, там і на цьому все. Ну, і яка з неї дружина?
Я розумію, що вона дитячому будинку, ніхто її нічого не вчив, та й гріх щось погане про таку дитину говорити, але все ж таки. Хоча б елементарне якби знала. От і довелося мені невістки всьому вчити самій. Благо, хоч не вперта попалася, та й учитися хоче.
Вже минуло два роки, як вони живуть із нами. Марта вміє готувати їсти, хоч і не дуже смачно, але все ж таки. Прибирає нормально, пере, та й за худобою навчилася доглядати. Довелося ставитися до неї, як до своєї доньки, а інакше нічого не вийшло б.
Ось така у нас історія!
Фото ілюстративне
