Я якось натякнула дітям, що мені важко, що не хватає грошей на елементарне. М’яса я зовсім не купую, їм одні кашки з капустою, але розумію, що довго так тривати не може. Син Олег відразу дав “відсіч”, а дочка Зорянка почала виправдовуватись, що їм самим не хватає з чоловіком. Я не стала наполягати чи ображатися. Самі з чоловіком винні, що виховали дітей черствими.
Мій чоловік пішов з життя чотири роки тому. Проживаю я зараз сама, оскільки син і донька вже дорослі. Все життя ми важко працювали, щоб дати їм освіту, купити житло, а тепер й онуків няньчу.
Ледве зводжу кінці з кінцями, бо пенсія в мене невелика, стараюсь брати якусь роботу додому (часто займаюсь вишивкою на замовлення), бо ледве вистачає на найнеобхідніші речі. А коли занедужаю, то взагалі економлю на їжі.
Одного разу ми з сусідкою почали розмовляти про наше фінансове становище, і вона розповіла, що їй допомагають діти: привозять продукти, ходять в аптеку та купляють інші необхідні речі. Мені в цей час стало не по собі, адже мої діти жодного разу не запропонували допомогу.
Мені стидно щось просити у них, адже я розумію, що їм треба своїх діток ставити на ноги. Хоча живуть вони не дуже бідно, щороку їздять на море, і не в Україні, а в Єгипті, Туреччині. Якось я попросила їх допомогти мені сплачувати комуналку, адже я залишу їм свою квартиру. Тим більше їм наполовину платити буде не так вже і багато. Син удав, що не зрозумів натяку, а дочка сказала, що свою квартиру оплачує насилу
І Олег, і Зоряна мають власні автомобілі, якими щодня їздять на роботу. Мені було так прикро, адже ремонтувати й заправляти автівку у них є гроші, а допомогти мені — ні. А я їм присвятила все своє життя! Зоряна кожного місяця купляє собі нові речі, внучку балують — кишенькові гроші малої більші, ніж моя пенсія.
За Олега взагалі мовчу, там всім розпоряджається невістка, і якби він навіть хотів допомогти, вона не дозволить.
Сиджу і згадую, як ми з сестрою допомагали своїм батькам, адже були вдячні й дякували за все. В гості ніколи з порожніми руками не їздили. Зробили їм ремонт у квартирі, адже на пенсії люди не можуть собі цього дозволити. Нам ніхто не натякав, ми самі знали, що так потрібно, а я, мабуть, не змогла правильно виховати своїх дітей.
Я вже собі думала, якби мене діти взяли жити до себе, я б робила у них все вдома, допомагала, а свою квартиру б здавала в оренду. Але боюсь таке запропонувати, адже знаю їхню відповідь.
Ми з чоловіком все життя відкладали собі на старість , але у дітей завжди виникали проблеми, й ми все віддавали їм. Тоді дітям було потрібніше. І ось така подяка на старість літ.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
