Я єдина дитина в родині. Знала завжди, що у батьків важка робота і їм потрібна моя допомога. Намагалася робити, що могла. Ніколи не заперечувала батькам. Навіть коли вийшла заміж, постійно прибирала в батьківському домі, працювала у батьків на дачі. Намагалася зробити все, про що мене просять мама й тато.
Життя змінюється. Я овдовіла. Пішов з життя тато. Ми з мамою залишилися самі. Я живу в її будинку, хоча маю свою квартиру. Взяла на себе всі турботи, щоб мама змогла забути про втрату або хоча б легше її пережити.
Минуло вже майже три роки. Оскільки дітей у мене немає, моєю дитиною стала мама. Я завжди на крок перед нею, бережу її від усього. Так мене виховали.
Мені вже 49 років. У моєму житті є тільки робота і турбота про маму і її благополуччя. У своєму прагненні допомагати батькам і жити для них я зайшла так далеко, що не помітила втрату друзів, яких було не так вже й багато, а ті, що є, живуть своїми родинами і проблемами, і радощами. Я їм ні до чого.
Заміж вдруге я не вийшла. Поступово перестала доглядати за собою. Поступово прийшло відчуття, що в житті більше нічого хорошого не станеться.
Я дуже люблю і жалію маму. Але мені зараз зрозуміло, що за ці роки я багато пропустила в житті, стільки усього пройшло повз! І цього вже не повернути, нічого не виправити. Треба допомагати своїм близьким. Але ніколи не забувайте про себе, як це зробила я.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
