fbpx

Я їм говорила, що ще пару таких витівок – і нас звідси випруть. Вже так малих нотаціями дістала, що сьогодні, коли менший розбив тарілку, у нього почалась істерика. Я самотня мама. По програмі біженців з трьома дітьми я виїхала з Ірпеня в Британію, на 6 місяців нам гарантовано проживання в родині, нас прийняли двоє чудових пенсіонерів. У шкільному чаті вайберу мого старшого вчителька питає, як ми плануємо навчатись в наступному році. Не все так гладко. Ми тут на безкоштовному житлі до грудня

Я їм говорила, що ще пару таких витівок – і нас звідси випруть. Вже так малих нотаціями дістала, що сьогодні, коли менший розбив тарілку, у нього почалась істерика…

Я самотня мама. По програмі біженців з трьома дітьми виїхала з Ірпеня в Британію, на 6 місяців нам гарантовано проживання в родині, нас прийняли двоє чудових пенсіонерів.

Багато всього вже побачили: Лондон, інші міста недалеко. Діти тут закінчили минулий навчатьний рік.

Та не все так гладко.

Читаю, в різних групах, що деякі спонсори-британці, виявляється, не розрахували свої емоційні чи я навіть не знаю які, ресурси, чи українці шось таке чудять, що їх можуть виставити за двері в один день, у мене починається паніка. Адже і наші господарі вже косо на нас поглядають. Бо мої хлопці вічно щось нашкодять: поламають, побігють по газону…

Знаєте як це – все добре, але постійне напруження щоб не накоїти щось.

Мабуть все хороше та веселе що є зараз в моєму житті, воно відбувається заради дітей. Посмішки, “добрий ранок”, деруни і велопрогулянки. Все…

Якби я тут була сама, вже б невитримала і повернулася додому.

У шкільному чаті вайберу мого старшого вчителька питає, як ми плануємо навчатись в наступному році. А я не знаю, як будемо.

Тут ми наче у школі, але я бачу вже, що це зовсім не наша програма. Тут табель це якась табличка із рівнем відвідування і ще чимось. А ще дітям дали час, всього місяць, адаптуватися і підтягнути англійську.

Особливого під кінець року від них нічого не вимагали, ну і я була спокійна, а вірніше зайнята заповненням купи документів.

Але наступний рік – то вже квест.

Ми тут на безкоштовному житлі до грудня. Потім треба або хостів (приймаючих нас людей) міняти, і про це треба думати не в грудні звичайно, а хости чогось раптом у Британії закінчились, або орендувати десь житло, або їхати в Україну. Я дуже хочу останній варіант, але маю розглядати всі.

Роботи у мене поки що немає. Державних виплат для оренди квартири не вистачить, та й умови трохи не для мого варіанту – треба заплатити за півроку зразу.

Враховуючи, що згідно британських норм я маю орендувати квартиру з двома спальнями, це в нашому селі, де є піша доступність до однієї школи та мобільна безкоштовна до іншої – 1400 фунтів на місяць. А треба одразу за 6 віддати.

Я можу знайти трохи дешевше житло в іншому районі Британії, але це буде зима, зміна двох шкіл у дітей, перереєстрація лікарів, дантистів, окуліста, такої омріяної футбольної школи у молодшого. Словом, всього…

Ще можна відмовитись від школи тут і дистанційно навчатись у нашій же українській школі. Добре, але! За британськими законами я поки не можу залишати дітей вдома без нагляду, значить моя робота має бути вдома, можливо онлайн чи фізично. З моєю англійською це не реально…

Ще з цієї серії варіант – приватна школа в Україні, де можна навчатись онлайн незалежно від розкладу. Де я не залежу від часу, коли мені треба відводити дитину до школи чи забирати. Діти отримують завдання, виконують їх і отримують українські оцінки. Але я маю контролювати їх. Знову ж таки, працювати вдома чи наймати людину, яка буде слідкувати за дітьми. Такі закони. А коштів на це немає.

Що вибрати – не знаю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page