fbpx
життєві історії
Я з Чернівців сама. Заробляю я 800 євро, з них 500 віддаю молодшій доньці, 50 відправляю старшій. Повернутися поки не можу – у мене контракт на догляд з дуже літньою пані. Недавно помітила одну річ, дуже несподівано й неприємно

Заробляю я 800 євро, з них 500 віддаю молодшій доньці, 50 відправляю старшій. Повернутися поки не можу – у мене контракт на догляд з дуже літньою пані.

Минуло вже майже 10 років, коли я поїхала за кордон. Їхала не від хорошого життя, а щоб заробити грошей та допомогти своїм донькам. Вони в мене вже дорослі, але ми лише втрьох на всьому білому світі.

Їхній батько вирішив жити для себе і фінансово ніяк не допомагає. Коли вони обидві вийшли заміж, я поїхала заробляти гроші в Італію.

Варто сказати, що моїй старшій дочці дуже пощастило. Валя добре вийшла заміж. У неї чоловік пристойно заробляє. Є квартира у Чернівцях та машина. Валюшка моя навіть на роботу ходить не заради грошей, просто їй подобається робити те, що вона робить. А так живе, як у Христа за пазухою.

А ось моїй молодшій доньці Галинці не так пощастило. Чоловік у неї добрий, живуть душа в душу. Ось тільки жили вони в моїй хаті. Там велика хата, у них була своя кімната. Але кухня спільна, тому свекруха постійно доньці розповідала, яка вона кепська господиня.

Я сама свого часу встигла пожити зі свекрухою, знаю, що це таке. Тому я й вирішила, що маю молодшій доньці допомогти.

Перші п’ять років я відкладала кожну копійку. Працювала з ранку до ночі, щоб скопити гроші. І зібрала досить пристойну суму. Коли повернулася, купила молодшій доньці квартиру. У хорошому районі, поряд із школою, щоб діткам було близько ходити. Адже у них за ці роки народилося троє дітей! Житло не у новобудові, звичайно, але будинок не старий.

Після цього ще треба було в будинку зробити ремонт, меблі оновити. Тож десь рік я віддавала всі гроші на те, щоб вони там облаштовувалися.

З того часу я так і живу: отримую 800 євро, з них 500 одразу відправляю молодшій доньці. Ще 50 відправляю старшій, щоби не думала, що мати зовсім про неї забула. Мені на життя йде все, що залишилося.

І я не скаржусь, ні, не подумайте. Задля цього я працюю. Та й пані Паула дуже добре до мене, я у неї живу й харчуюся.

Ось тільки турбує мене одна річ. У дитинстві мої дівчатка були дуже дружні, завжди стояли горою одна за одну. Але зараз зовсім перестали спілкуватися. Якось спитала у Валі як там Галинка, так вона пирхнула, мовляв, не знаю, подзвони їй і спитай!

Живуть донечки в одному місті, але зовсім не спілкуються! Не можу зрозуміти, у чому річ. Може, я в чомусь завинила? Де щось пропустила? Адже так не можна, вони одна в одної найрідніші, а зараз так тим більше всім одне одного підтримувати треба.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.