fbpx
життєві історії
Я з чоловіком і 2-ма дітьми-близнючками жила в орендованій однокімнатній квартирі. А у свекрухи нашої Ірини Пилипівни – власна трикімнатна. За фактом, у мого чоловіка була своя квартира – дісталася йому від бабусі, коли він був ще неповнолітнім. Але цю квартиру його мати віддала в оренду, як і 2 кімнати в своїй квартирі. У моєї безробітної та безтурботної свекрухи була сила-силенна вільного часу. Всепоглинаюча нелюбов до цієї жінки цвіла в моїй душі буйним цвітом. – Що яйця так погано помила? – Молоко для омлету треба підігріти, а то не підніметься. – Зменш газ, спалити все хочеш?

Я з чоловіком і 2-ма дітьми жила в орендованій однокімнатній квартирі. А у свекрухи нашої Ірини Пилипівни – власна трикімнатна. За фактом, у мого чоловіка була своя квартира – дісталася йому від бабусі, коли він був ще неповнолітнім. Але цю квартиру його мати віддала в оренду, як і 2 кімнати в своїй квартирі.

У моєї безробітної та безтурботної свекрухи була сила-силенна вільного часу, яке вона витрачала на ходіння до нас в гості.

Моїм донькам тоді був всього один рік. Коли приходила їх бабуся, вона відразу будила своїх онучок. А якщо врахувати, що свекруха полюбляла навідатися до нас о 7-8 ранку, то всепоглинаюча нелюбов до цієї жінки цвіла в моїй душі буйним цвітом.

Я, не виспана, з 2-ма примхливими через недосипання дітьми на руках, йшла готувати Ірині Пилипівні сніданок. Під її чудові коментарі:

– Що яйця так погано помила?

– Молоко для омлету треба підігріти, а то не підніметься.

– Зменш газ, спалити все хочеш?

– Тепер я бачу, чому мій син так схуд.

Ми з Микитою тоді ледве зводили кінці з кінцями: декретні – копійчані, а зарплати чоловіка ледь вистачало на плату за оренду, комуналку і необхідний мінімум продуктів. Те, що я примудрялася приховати для дочок: кілька яблучок або трохи печива – з’їдається свекрухою.

Скаржитися Микиті було марною тратою часу. Свекруха втовкмачила йому в голову, що мати – найсвятіша жінка в житті чоловіка. До народження наших донечок чоловік поводився набагато порядніше. А після народження дочок, він наслухався мудрих порад матусі:

– Що ти з нею носишся? Куди вона з 2 дітьми подінеться? Та нехай взагалі «дякую» скаже, що ти їх годуєш і поїш.

Якщо чоловік з збирався друзями на зустріч – свекруха відразу до мене:

– Честь твою берегти буду! А то знаю я вашу породу: чоловік за поріг, до дружини гість.

Останньою краплею стало те, що Ірина Пилипівна звинуватила мене в марнотратстві. Вона порадила Микиті брати з мене повний звіт про витрачені кошти у вигляді чеків з магазинів. Коли чоловік про це заїкнувся, я збунтувалася: зібрала речі, забрала дітей і пішла до подруги.

Чоловіка тоді як підмінили. Він не слухав радісні крики своєї матусі про те, що раз я від нього пішла – то точно до іншого:

– Синочку, ми тобі в 100 разів кращу жінку знайдемо! Переїдь до мене, я одного з квартирантів виселю, тобі віддам кімнату за півціни. Заживемо!

Микита вечорами оббивав поріг квартири подруги, а я не хотіла його ні бачити, ні чути: нехай повзе до своєї матусі, раз йому так подобається жити по її вказівкам – думала я. Словом, Микита розчулив мене тим, що скучив за дочками. Ми всі разом пішли гуляти, а заодно і поговорили.

З того дня моє життя кардинально змінилася: в нахабну скориставшись тим, що чоловік дуже любить донечок, я погодилася до нього повернутисяю Але за двох умов:

по-перше, ми перестаємо платити за оренду і переїжджаємо жити в його квартиру. І байдуже мені, на які гроші свекруха буде жити – їй всього 44 роки, хай йде працювати!

по-друге, чоловік обмежує візити своєї мами в наш будинок до 2 разів на рік. Саме таку цифру я порахувала задля безпечного стану своєї душі.

Квартиранти, які живуть в квартирі чоловіка, чути нічого про виселення не хотіли:

– Господиня нічого не говорила, йдіть до неї!

Микита показав свідоцтво про право власності і пригрозити виселити їх з поліцією – вони з’їхали. Свекруха закотила виставу, дізнавшись про скорочення доходів:

– Голодом мене заморити хочете? А жити я на що буду? Це – квартира моєї матері, значить – моя! У вас на неї немає ніяких прав! Я не дам вам в ній спокійно жити.

Ірина Пилипівна стримала свою обіцянку: вона псувала нам життя всіма доступними їй способами. Вона так ославила мене перед новими сусідам, що вони досі не вітаються зі мною. Худа слава про мене пішла і по родичах чоловіка: мені подзвонив двоюрідний брат свекрухи і порадив забиратися з чужої квартири по-доброму.

Свекруха чатує наших дочок біля дитсадочка і кричить їм з-за паркану про мене неприємності. Вхідні двері систематично не відкриваються – в замкову щілину напхане холодне зварювання. А всі стіни в під’їзді списані подібними написами:

«Проміняв мати на дівку»,

«Позбавив маму засобів до існування»,

«У цій квартирі живе мій син-рогоносець. Вдень його немає вдома, приходьте».

Вона втомила нас до такої міри, що ми вирішили переїхати за 2000 кілометрів від рідного міста, аби ніколи не бачити маму Микити. Покупці знайдені, варіант для переїзду підібраний – зовсім скоро у нас почнеться інша, райське життя. Життя без Ірини Пилипівни.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page