Я з донькою живу в маленькому районному центрі, де всі одне про одного знають. Можна сказати – велике село. Коли Соломійці було п’ять років, її тато нас покинув, і пішов жити до молоденької дівиці в обласний центр. Цей час я так важко пережила, що на чоловіків навіть дивитися не хотілося. Та одного разу я зареєструвалася на відомому сайті знайомств. Тепер я розгублена. Ніколи не думала, що таке зі мною може трапитись.
Мене звати Юля і мені 28 років. Я розлучена, є семирічна донечка. Після розлучення, розчарувавшись в чоловіках, вирішила, що більше не хочу заміж.
Створила відносини, які ніколи не приведуть до серйозності. Час минув. Біль розчарування пройшла і я зрозуміла, що хочу мати сім’ю, де люблять і чекають. Тоді я зареєструвалася на сайті знайомств і почала спілкуватися з чоловіками.
Вони всі мені були наскільки не цікаві, що ставало нудно. Я спілкувалася, потім місяцями туди не заходила, коли туга находила, знову заходила. Так тривало близько року. Але з одним чоловіком я все-таки домовилася зустрітися, але він припинив зі мною спілкування, напевно, не до смаку припала я йому.
З одним зустрілися, але я відразу зрозуміла, що це не моя людина. Після всіх подій, я з відчаю взяла і сама написала перше повідомлення чоловікові. Зав’язалося цікаве листування, потім телефонна розмова. Повинна визнати, що таке в моєму житті вперше. Я чекала дзвінка, повідомлення від нього. Роман говорив про зустріч, але так все і залишилося словами.
Роман мене зацікавив, але потрібно дивитися правді в очі. Пізніше я зрозуміла, що він “бродяга” і любитель заглянути в чарку. Ми припинили спілкування. Я зрозуміла, що з таким я не зможу точно бути разом. Та й він, напевно, хотів просто віртуального спілкування. Хоча, по правді сказати, я все ще про нього згадую. А він іноді мені пише. І коли я зрозуміла, що він не для мене, я в повній розгубленості відповіла на повідомлення абсолютно непоказному чоловікові.
Тут все й почалось з Вадимом.
На перший погляд нічого цікавого. Але співрозмовником він виявився непоганим. Днів через 5 зустрілися, зав’язалися відносини. Вадим спокійний, домашній, працює, практично без поганих звичок. З донькою знайшов спільну мову і хоче, щоб ми переїхали до нього жити. А я боюся і сумніваюся, що як тільки я це зроблю, все буде, як і в перший раз мого заміжжя.
Все відбувається так швидко, що мене постійно мучать сумніви. Ще важливу роль грає те, що 10 років тому він потрапив в “дорожню пригоду” і три місяці був у комі. На одне око практично не бачить. Але боюся я, щоб з головою проблем не було.
Може я чогось не помічаю. Адже ми з Вадимом дуже мало знайомі. Я ніяких “дивних” почуттів до нього не відчуваю, але мені з ним добре, комфортно, спокійно. Але так лячно щось змінювати у своєму житті.
Я не хочу з Вадимом розлучатися, але жити разом якось не готова. Він каже, що повернемося до цієї розмови через декілька місяців. Ось я думаю, чи правильно я роблю, і чи нормально, що чоловік так швидко хоче зі мною жити і навіть одружується.
Вперше я в такому становищі. Голова йде обертом. Як не обпектись і цього разу?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
