Як змінилося моє ставлення до Польщі, хоч я їздила до цієї країни й раніше? Люблю чи ні? 7 місяв життя в Польщі відповіли мені на ці запитання.
Я з Харкова і вже більш як пів року живу в Польщі, як і тисячі інших українців.
Звичайно, коли ти приїжджаєш спочатку, ти бачиш все в одному кольорі, знайомишся, тобі все подобається, ти порівнюєш. Але потім, напевно, це кохання кудись трохи відступає, ти звикаєш, і тобі вже нічого не подобається.
Ви, звичайно, будете дуже здивовані, але на запитання: «Чи не перестала я любити Польщу?», я відповім, що люблю цю країну ще більше, ніж того дня, коли я перетнула кордон. Зрозуміло, що спочатку ти не бачиш якихось проблем чи нюансів, доки з ними не зіткнешся.
В будь-якій країні може бути хамство і все, що завгодно. Немає ідеальних людей, як і країн, міст тощо. Кожна людина обирає собі те місце, де їй подобається, де вона почувається як удома. На даний момент для мене дім це Польща. З інших міст Європи я повертаюся сюди як до себе додому. У мене вже прийшло це почуття домівки.
Звісно, я люблю Польщу ще більше, ніж коли просто їздила сюди по роботі. Це як любиш людину і дізнаєшся її все більше і більше. Так, можливо, проходить ця перша пристрасть або захоплення, але приходить кохання, яке справжнє і міцне. У когось настає розрив, а у когось переростає у кохання.
У мене ставлення до Польщі переросло у кохання, тому вона зайняла важливе місце у моєму житті, у моєму серці. Вона подарувала мені й донечці спокій і захист.
Навіть якщо відхилити усі плюси та мінуси, не порівнювати, а прислухатися до душі, подивитися на почуття та емоції, то я можу сказати, що я покохала Польщу.
Ось ці фрази, що «знімаємо рожеві окуляри», це все гучні слова, це не означає, що минула любов до Польщі. Навпаки, навчитися любити, прийняти з усіма недоліками та перевагами. Тож чи змінилося в мене ставлення? Змінилося на краще.
Що довше я тут живу, то більше люблю Польщу. Чим довше я тут живу, тим більше почуваюся тут як удома, тим більше я адаптуюсь, краще пізнаю мову, людей та культуру цієї країни. Знову ж таки, це моє бажання.
Можна прожити в будь-якій країні і ніколи не вивчити мову, ніколи не адаптуватися, не хотіти вивчити людей, культуру та інше. У мене це бажання є і завжди було. Я завжди говорила, якщо ви переїжджаєте в іншу країну або в інше місто, вам потрібно навчитися поважати те місце, куди ви їдете і прийняти його таким, яким воно є.
Коли приїжджаєш у нове місце, не потрібно диктувати свої умови, а просто ухвалити правила гри. Тоді буде легше і не буде проблем та розчарувань. Так, у чомусь можна розчаруватись, щось можна відкрити для себе, чимось навіть зачаруватися.
Я з дитиною приїхала сюди взагалі налякана. Але приїжджаєш сюди, а тут все по-іншому, ти почуваєшся вільнішим, ніж у своїй ніби вільній країні.
Тут тебе боронить закон. Якщо ти порушив закон, заплати. Тобто тут хоча б працює закон, і ти захищений. У такій країні ти почуваєшся спокійнішим і вільнішим.
Звісно, така любов до чужої країни буває не у всіх. Особливо, якщо переїжджають старші люди, які так і не можуть адаптуватися. Я не скажу, що це добре чи погано, я не беруся оцінювати. Напевно, це складно, бо ти живеш в одній країні, а думками в іншій.
Коли приїжджаєш назад на батьківщину, а там все по-іншому, і це теж не твій дім. Виходить, що ти тут не почуваєшся як удома і там уже не твій дім, бо там по-іншому. Там немає того, за чим ти нудьгував і ти живеш спогадами про минуле. У цьому складність.
Я думаю, треба десь бути гнучкими, намагатися влитися в цю атмосферу та правила, які тут є, бо ми не можемо їх змінити. Немає сенсу нічого міняти, потрібно приймати все так, як є. Це моє абсолютно усвідомлене розуміння, що з кожним місяцем у мене тепліше ставлення до Польщі.
Польща зараз має настільки велике значення у моєму житті, що я не готова її залишити та поїхати навіть до Америки, куди мене запрошують друзі. Хоча Америка була мрією всього мого життя, не знаю, як буде далі. Я взагалі довго звикаю до місця і тяжко впускаю людей у своє життя. Але якщо я вже прив’язалася, впустила людину, країну чи ситуацію в своє життя, то мені дуже важко відпустити.
Польща вже зайняла місце у моєму серці. Я говорю навіть більше про емоційний бік, бо таки жінка. Для жінок емоційна складова дуже важлива в імміграції тощо. А для чоловіка, напевно, важливі такі моменти, щоби заробити, стати на ноги, реалізація.
Для жінок емоції таки відіграють велику роль. Я вам розповіла про свої емоції. За цей час життя в Польщі було багато різного, навіть негативне. Я не беруся прогнозувати, як воно буде далі. Чи житиму я в Польщі все життя? Я цього не знаю, тому що життя дуже непередбачуване.
Якби мені рік тому сказали, що я житиму і працюватиму в Польщі, говорити польською мовою, це було б щось із галузі фантастики. Я не прагнула і не йшла до цієї мети, але тут.
Тому хочу сказати, що я не впевнена, що буду в Польщі все життя. Можливо, в моєму житті будуть зміни, якась інша країна. Я не знаю цього, але на даний момент моє ставлення до Польщі лише покращало, нам з дитиною тут дуже комфортно.
Я тут бачу перспективи, своє майбутнє. Це важливо для мене. Звичайно, є ще наголос і люди бачать, що ти не поляк, але я від цього не комплексую. Якщо комусь, припустимо, не подобається, що я українка, то це вже проблеми тієї людини, кому це не подобається.
Мені тут добре, я знайшла себе тут за цей час. Загалом, моє ставлення тільки покращало, і я цьому дуже рада.
Я люблю Польщу, і це дуже добре. Вас усіх також люблю. Україну люблю безумовно. У коментарях пишіть ваші міркування щодо цього, чи змінилося ваше ставлення до країни, в якій ви живете, куди втекли?
У моєму випадку я тільки прив’язалася до Польщі і справді її покохала. Всім миру, де б ви не були, і гарного настрою.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
