fbpx
життєві історії
Я з малим живу у свекрів, а чоловік служить в іншому місті. Заманили вони мене до себе жити обманом. А тепер дорікають мені тим, що я мало допомагаю, але ж я тут не хазяйка. Я не можу взяти на себе ініціативу і прибрати весь будинок, випрати білизну в кошику, приготувати повноцінний обід. Я можу лише ходити і питати у свекрухи: «А що мені зробити? Може, картоплю почистити? Може помити що-небудь?». Вона часто відмовляється від моєї допомоги, але коли у неї поганий настрій, мені дістається за те, що я нічого не роблю

Я заміжня вже 2 роки, у нас з чоловіком народлася дитина. До заміжжя жила зі своїм чоловіком рік у цивільному шлюбі. Він навчався у військовому виші, а я працювала, знімали квартиру.

Допомагали нам  і його батьки грошима і необхідними продуктами, та й мої теж. Я тоді дуже добре заробляла, плюс його зарплата, плюс допомога батьків, то жили ми, навіть можна сказати, шикарно. У розкоші не купалися, але ні в чому собі не відмовляли.

Я народила дитинку, і через місяць ми дізнаємося, що чоловіка переводять в інше місто доучуватися останній курс. Його батьки були впевнені, що я поїду жити до них, але я вирішила, що мені буде краще у моїх тата й мами. А відстань між усіма цими міста не 100-200 кілометрів, а 500 і 900. Тобто, часто кататися туди-сюди складно.

Пожила я з синочком у своїх батьків, і мене таки вмовили переїхати до батьків чоловіка. По-перше, чоловік ревнував, а по-друге його батьки сказали, що разом ми поїдемо в гості до мого чоловіка. А потім він повинен був на місяць приїхати у відпустку, звісно, в будинок до своїх батьків.

До чоловіка, треба сказати, так і не поїхали. Я вважаю, що мене обдурили, щоб я з синочком приїхала до них жити. Потім, поки чоловік навчався, я ще пару раз з малим моталася туди-сюди за пів тисячі кілометрів.

Але чоловік відучився, здавалося б, труднощі скінчені, але – ні. Ми пожили втрьох своєю і сім’єю два місяці, як його перевели служити знову в те місто, де він доучувався.

Житло там не дають вже півроку, все обіцяють і обіцяють. Можливості знімати зараз у нас немає. Я в декреті, а зарплата офіцера дорівнює місячній вартості оренди однокімнатної квартири в цьому місті. Це все, так би мовити, передісторія, щоб було зрозуміло, про що мова.

Зараз я живу у батьків чоловіка. Ставлення їхнє до мене нормальне, і я їх поважаю. Начебто все добре, але трапляються дрібні сварки. Я не вважаю себе господинею, і це зрозуміло, бо я живу в чужому домі. Можу, звичайно, прибрати в своїй кімнаті, приготувати щось, коли попросять, і коли скажуть, що саме.

Я не можу взяти на себе ініціативу і прибрати весь будинок, випрати білизну в кошику, взяти приготувати сама обід з усіх страв. Я можу лише ходити і питати у свекрухи: «А що мені зробити? Чи допомогти? Може, приготувати що? Може, картоплю почистити? Може помити що-небудь?».

Свекруха часто відмовляється від моєї допомоги, але коли у неї поганий настрій, мені дістається за те, що я нічого не роблю. Я раніше пояснювала спокійно, що я тут не господиня, що не можу проявити ініціативу, що звикла бути господинею тільки у себе, коли ми своєю родиною жили окремо. Один раз навіть зірвалася на крик, так мені свекор пояснив, що винна саме я.

Ще я постійно чую закиди з приводу того, що бідний мій синочок, їхній онук. Що коли ми будемо жити окремо, він буде без нагляду і голодний, немитий і у непраних речах.

Мені прикро. Адже жили ми своєю сім’єю, і ніхто голодним і брудним не був – ні чоловік, ні малий. А зараз я чекаю другу дитину, і всі ці закиди сприймаю дуже болісно. Постійно плачу, коли ніхто не бачить. Хочу скоріше житизнову лише своєю родиною, а не зі свекрухою.

Ось зібралася до своїх батьків і навіть довго не знала, як сказати свекрам, що я їду. Постійно боюся здатися невдячною. Та й чоловік ревнує, нервується, коли я їду в своє рідне місто. У його місті у мене нікого немає, ні друзів, ні знайомих. А в своєму я, на його думку, гуляю по барам і ресторанам. Він уявляє собі, що там кругом мої колишні хлопці.

Буває, що я багато спілкуюся в соцмережі зі своїми друзями, тому що тут у мене немає знайомих, з якими б мені можна було поговорити. Дуже часто мене бачать з телефоном, з цього приводу я теж багато чую всяких докорів.

Я розумію, що є історії, де відносини зі свекрухою куди сумніші, але, повірте, такі стосунуи теж легкими й простими не назвеш…

Хочеться зірватися і поїхати до чоловіка, але він живе у маленькій кімнаті у гуртожитку, там немає підходящих для проживання з діткками умов.

От і доводиться мені чекати і терпіти таке життя зі свекрами. Не знаю. на скільки мене ще вистачить, та й по бачу, що я все більше їх дратую.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook