Я з нетерпінням чекала маму, але в останню хвилину вона зателефонувала, і сумним голосом повідомила, що не зможе прийти, і допомогти мені з Богданчиком, оскільки тато проти такого рішення. Я була, не те слово, спантеличена. Він, музикант, і ніколи на важкій роботі не працював, сам сидів зі мною змалечку, прекрасно знає що таке маленька дитина
Буквально пів року тому у нас з Олегом з’явився довгоочікуваний синочок Богданчик. Я завжди собі уявляла цей момент як, щось дуже трепетне та ніжне. Що ми з чоловіком будемо віддавати всіх себе, оскільки так мріяли про дитинку. Але вийшло так, що Олег замість того, щоб приділяти більше часу сину, щораз більше затримується на роботі, а навіть інколи може поїхати у відрядження в інше місто.
Саме через це я часто сиджу вдома на самоті. Батьки Олега живуть далеко, тож і допомогти мені не мають змоги. Та ще й до того вони ще не на пенсії, і працюють. Я так багато приділяла сину часу, що просто “перегоріла” в цій справі. Мені було дуже важко одній, а допомоги чекати не було звідки.
Я звичайно розумію, що можна там знайти няню, щоб вона сиділа з дитиною, але наш Богданчик ще надто маленький, і мені ще лячно його залишати на чужу людину.
Мої батьки живуть недалеко від нашого будинку, буквально одна зупинка трамваєм, але ми зазвичай ходимо один до одного пішки.
Одного разу я спитала у своєї матері, чи не може вона трішки мені допомогти з дитиною. Вона працює тільки ввечері і то кілька годин, але знову ж таки працює щодня без вихідних. І ось якось мама погодилася мені допомогти, сказала що зранку приїжджатиме і до роботи сидітиме зі мною та з дитиною.
Я тоді так зраділа, але моє щастя довго не тривало. Мама того ж вечора зателефонувала і сказала, що не зможе приїхати, тому що їй заборонив мій батько. Тоді я зателефонувала батькові та поговорила з ним. Я чудово знала, що коли я була маленькою, моя мати працювала на дуже хорошій посаді, а мій батько був музикантом, грав на весіллях. Роботи як такої в нього не було, тільки зрідка там в суботу чи неділю якісь забави, тому він і сидів зі мною вдома. І всі три роки, поки я була вдома, бо до садка ще було рано ходити, то я була вдома з батьком.
Ти маєш справлятися самостійно. Тим більше поки твоя дитина маленька. Богданчику не дуже багато потрібно твоєї уваги. Ось коли підросте, тоді й говоритимемо про допомогу. Я колись з тобою вдома сидів, то нікого про допомогу не просив. Пошкодуй свою матір, вона все життя працює, їй треба відпочивати, а не з твоєю дитиною сидіти, заявив мені батько.
Коли мені батьки розповідали про те, яка я була в дитинстві, то я постійно спала, погодували і я відразу засинала, зі мною не було жодних проблем. А ось моя дитина неспокійна, вона постійно плаче, Богданчика важко укласти спати. Мені доводиться спати проміжками і часто прокидатись і бігти до дитини. І мені прикро від таких слів батька. Я йому намагалася пояснити, що всі діти різні, але він стійко стоїть на своєму, якщо він впорався, то можу і впоратися самостійно я.
Моя мама була не проти, щоб мені допомогти, але вона не хоче ускладнювати стосунки зі своїм чоловіком, і я її тут чудово розумію. Але я теж потребую допомоги, і чому мені не можна просити допомоги у близьких людей? Мене заспокоюють тільки ті думки, що моя дитина росте, а чим старше тим із нею менше буде проблем. Ще трохи і зможу вже найняти няньку, щоб вона мені допомагала сидіти з дитиною.
Але я досі сильно спантеличена такою заявою свого батька!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua