Я з п’ятирічною донечкою вже звикла жити одна. Добре що є, хоч і однокімнатна, але своя квартира. Я не бізнес леді, але хороший та стабільний дохід є завжди, і стаж рахується – вже добре. Так, я, як і кожна жінка, мріяла про справжнє кохання. І ось декілька місяців тому я зустріла Антона – ну просто ідеальний чоловік. Але замість того, щоб радіти, я почала “бурчати”. Таки є в нього один недолік.
… Життя у мене менш більш нормальне: маленька, зате своя, квартира, не супер посада, зате постійний дохід і стаж. Є п’ятирічна дочка. Начебто нема чого нарікати, але хочеться, звичайно, більшого. Наприклад – простого жіночого щастя, як у більшості подруг.
Життя склалося так, що я жодного разу не виходила заміж. Відносини з протилежною статтю чомусь у мене не виходять. Мабуть, я просто не вмію вибирати чоловіків. Починається все красиво і чудово, а потім – як пелена з очей. Сльози, суперечки, розрив. З’ясовується, що жити з цим чоловіком просто неможливо.
Таке враження, що нормальних чоловіків більше і не залишилося. Хоча – шкода. Я завжди трохи заздрила, дивлячись на чужі сім’ї: діти з татами – і на пікнік, і на каток, і на риболовлю, дружини чекають свят, щоб провести вихідні з сім’єю, з’їздити туди і сюди, відвідати батьків, зробити покупки в будинок, запросити гостей…
Але недавно трапилося і на моїй вулиці свято. Якийсь час назад познайомилася я з Антоном. Закрутився роман, і перший час я навіть боялася повірити в своє щастя – адже так, напевно, не буває, щоб ось прямо в людині все влаштовувало і нічого не насторожувало? Напевно є якийсь підступ. У всіх є недоліки. Але у Антона їх не було.
Чоловік ні разу не був одружений, з квартирою-машиною, з серйозними планами і намірами, працьовитий, не нудний, не жадібний, добрий і турботливий. Я обережно познайомила Антон з дочкою – і вони майже миттєво знайшли спільну мову. Антон вчить дівчинку кататися на роликах і грати в теніс, зголошується зводити туди і сюди, забирає з саду, де дитина всім представляє його як тата…
Пару місяців тому ми Антон з’їхалися, і в и знаєте, чоловічу руку одразу ж стало помітно. Більше не тече кран, не падають на ноги дверцята шафки, не гуде, як поранений носоріг, пилосос. Вся техніка в квартирі відремонтована або замінена на нову.
Розмови йдуть про ремонт у ванній, про нові меблі, а в перспективі – про узаконення стосунків, збільшення житлоплощі і народження спільної дитини. Такого чоловіка не гріх і батьком зробити. Я бачу, що Антон просто-таки носиться з дочкою, читає їй казки, майструє вироби і взагалі, не сходить у дитини з язика.
І начебто все добре, одна проблема: з появою чоловіка в будинку господарських клопотів стало в рази більше.
Таке враження, що до нас з дочкою підселили не одного Антона, а розмістився цілий взвод.
Антон дуже багато їсть. Може, це, звичайно, за моїми мірками, (я постійно сиджу на дієті), але їсть Антон просто непристойно багато. При цьому салатом і вівсянкою його не нагодуєш. Обов’язково треба м’ясо, кожен раз, велику порцію. Він любить найперше, густий суп, щоб ложка стояла – трилітрова каструля йде за добу. Раніше такої каструлі супу мені з донькою вистачило б дня на чотири. При цьому один суп для нього – не обід, обов’язково має бути друге – з м’ясом і гарніром. Три-чотири котлети, пів курки, салат, гора гарніру…
– А чай буде у нас? А з чим? – розправившись з такою кількістю їжі, весело запитує Антон. Навіть після першого і другого він не відмовиться від третього – пирога, торта, солодких млинчиків… При цьому він зовсім не гладкий, навіть навпаки – накачаний, спортивний, високий. Мабуть, хороший обмін речовин, чи що..
У мене таке враження, що я просто живу біля плити. Я не встигаю дивуватися – здається, тільки вчора ввечері була приготовлена величезна пательня смажених курячих стегон – сьогодні вона вже порожня. Днем начистила мало не пів відра картоплі, з маслом, з кропом – і вже на дні каструлі жалюгідні залишки. Млинці з’їдаються гірками, салати – тазиками, пироги – десятками…
Я завжди любила готувати і ніколи не розуміла жінок, ниючих, що їм важко вести господарство. Але останнім часом ловлю себе на думці, що просто боюсь вихідних – це знову дні та години біля плити. Якщо кудись
сходили-з’їздили, Антон повертається такий голодний, що треба бігти і терміново готувати. Тобто перш, ніж кудись їхати, треба насмажити пательню відбивних, щоб по приходу швидко розігріти і подати з салатом.
Якщо він пішов з дочкою кататися на роликах – значить, по приходу з’їдять слона. Якщо прийшли з роботи – давай все, що є… Крім того, додалося ще, прибирання, безлад, прання і, звичайно, прасування – білі сорочки, штани, джинси, шкарпетки, шкарпетки, шкарпетки…
І життя з чоловіком вже не здається мені таким прекрасним. Один побут. При тому, що чоловік турботливий, допомагає, дитину взяв на себе, магазини, частково прибирання, сміття, ранковий сніданок готує сам. Але ось обід і вечерю, і штук п’ять перекусів, коли цілий день всі дома – на мені. Ну і гори посуду найчастіше – теж… Поки жили з дочкою, Я побуту взагалі не пригадую – як не було його. Готувала між справою, гладила миттю, прибирала декількома помахами руки. А тепер що не візьми – проблема.
Мені вже навіть лячно подумати, що буде коли ми узаконимо стосунки, і у нас з’явиться спільна дитинка. Турбот ще додасться.
Я не знаю що робити. Підкажіть, як ви справляєтесь з такими чоловіками?
Може це лише мене таке “щастя”
Фото ілюстративне – image.freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
