fbpx
життєві історії
Я соромлюся познайомити свого обранця з моїми батьками-селянами. Ну як їх, простих людей, яких я так і не перетягла в столицю, показати Тарасу? Він – з професорської родини, сам вже кандидат наук. Взагалі мовчу про майбутню зустріч його батьків з моїми, про що вони будуть говорити? Не уявляю собі, що з цього вийде, як я привезу його батьків-професорів у двір, де хрюкають свині і бігають кури?..

Я з села, але вже десять років живу в Києві, багато чого досягла. Батьки мої – прості люди, роботяги, і я їх дуже люблю. Я єдина дочка, вони в мене вклали всі зусилля.

Але я й сама добре вчилася в школі, старалася, мені подобалося навчання. Я не вешталася по вулицях, не гуляла підлітком в компаніях однолітків, не ходила на дискотеки. Я вчилася, бо мріяла з дитинства про щоб більше, аніж вийти заміж в своєму ж селі.

І ось я вступила до столичного вишу на факультет іноземних мов. Вже на третьому курсі добре заробляла перекладами, бо знаю досконало три мови: англійську, іспанську і французьку.

Після університету працювала перекладачем, стажувалася в Лондоні, Парижі.

Вже кілька років працюю в посольстві, а паралельно – супроводжую різні делегації, перекладаю на всіляких заходах, з подругою ми створили сайт перекладів, де я також працюю.

Одним словом, крутюся, як можу, але це моя стихія, моя справа, мені це дуже подобається.

Я купила гарну однокімнатну смарт-квартиру в тихому спальному районі, скромну машину. Все в мне є, а от особисте життя довго не складалося. Та в мене й часу на нього не було, якщо чесно.

Мені зараз 33 роки. І ось нарешті, три місяці тому під час однієї міжнародної конференції, в якій брала участь в якості викладача, я познайомилася з чудовим чоловіком.

Звуть його Тарас, він на три роки молодший за мене, але це не стало на заваді нашим почуттям. Він також ще не був одружений, бо займався кар‘єрою. Тарас з інтелігентної професорської родини, сам – кандидат економічних наук.

Живемо ми вже місяць разом, у мене. Наближається той час, коли треба буде познайомити Тараса з батьками. Але як?..

Так, я соромлюся познайомити свого обранця з моїми батьками-селянами. Ну як їх, простих людей, яких я так і не перетягла в столицю, показати Тарасу?

У минулі роки я багато разів пропонувала їм продати будинок в селі і перебратися ближче до мене в Київ. Я б їм допомогла влаштуватися тут, вони б «окультурилися», побачили світ… Та вони – ні в яку. Звикли там у себе… свій будинок, дім, сад-город. Мама говорить, що буде куди мені дітей потім привезти, ближче до природи… Але для цього цілком достатньо мати дачу за містом і вона в мене обов’язково буде.

Взагалі мовчу про майбутню зустріч його батьків з моїми, про що вони будуть говорити?

З Тарасом у нас все серйозно, і таки прийдеться скоро всім перезнайомитися.

Але не уявляю собі, що з цього вийде, як я привезу його батьків-професорів у двір, де хрюкають свині і бігають кури?..

Автор – Олена М.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook