Я з цього приводу не хвилююся. Ну і що, що мені вже за п’ятдесят. Ось тільки мама з татом мені “життя не дають”. – “Що ти без дітей вартий?”
Вже дуже довго я не маю стосунків. Мені скоро буде 54 роки і я відчуваю зміни в організмі та поведінці. Живу один уже 5 років і це найбільший термін, коли я був без стосунків.
Все навколо, книги, люди, фільми, абсолютно все показує особисті стосунки людей. Якщо ти самотній, це сприймається як відхилення від норми, отже ти якось неправильно поводишся. Найчастіше це стає причиною косих поглядів чи жалю.
Нещодавно я це випробував на собі. Мені 54 роки, нема ні дітей, ні сім’ї. Відчув на собі всю гаму громадського тиску. Спочатку намагався відстояти свою думку, але потім подумав, а навіщо.
Перестав звертати увагу на докори, перестав спілкуватися з друзями. Став жити для себе, а чи не для оточуючих.
Моя молодість нічим особливим не відрізнялася. Закінчив школу. Вступив до ВНЗ на юриста, наполягли батьки. Після його закінчення одразу пішов працювати до знайомого батька. Фірма велика, і я досі з теплом згадую роботу в ній. Мене все влаштовує, все подобається.
Протягом усього життя не ставив за мету побудувати довгі стосунки та стати батьком. Тому просто уникав довгих зустрічей. Зустрічався кілька разів і потім міняв партнерку. Такий стан справ мене повністю влаштовував. Шлюб мене не цікавив. На перше місце завжди ставив амбіції та кар’єрний ріст.
Єдине, що з цього приводу дуже переживали батьки. Вони щиро не розуміли мене, але не втручалися.
Сьогодні мені майже 54 роки, жінки не було п’ять років. І мене не надто це напружує. Так, я відчуваю якісь зміни в організмі, але вони не критичні і я списую це на вік.
Іноді буває не по собі на зустрічах, де друзі мають дружини, дітей. А я самотній. Автоматично почуваєшся якимось не таким.
Після таких вечорів, я з подвоєною силою занурююсь у роботу. Більше часу приділяю хобі, а їх у мене достатньо. Батьки переживають, але не тому, що я не маю стосунків, а більше з приводу відсутності дітей.
Але я бачу інші цілі в житті, і вважаю моє призначення зовсім в іншому.
Я добрий юрист, у мене своя фірма. Як спеціаліста мене дуже цінують клієнти і я думаю, що своєю роботою я роблю світ кращим. Саме це вважаю своєю метою у житті.
А що ви думаєте з цього приводу?
Фото ілюстративне
Недавні записи
- На днях вирішила завести синів до бабусі з дідом в село. Але там на мене чекав неприємний сюрприз. Виявляється, брат намовив маму з татом, щоб вони всю хату переписали на нього, бо я вже, ніби, своє отримала. Але ж я то отримала не від батьків. Мама пояснює все тим, що Михайло з дружиною будуть їх з татом доглядати до останнього. Але мені хата не потрібна, щоб жити. Мені б дітей мати куди завести, від задушливого міста
- Коли молодша дочка Лариси кинула “квіточку” з полунички мені прямо на дизайнерські штори, я ледь не луснула від злості, і відразу ж зробила зауваження і мамі і дитині. Як-не-як, а Софійці вже два роки минуло, елементарне вона повинна знати. Сестра чоловіка на мене сильно образилася, і коли взувалася сказала, що з таким ставленням до її дітей, нам Боженька ніколи своїх не дасть
- Відразу ж після весілля невістка взялася керувати. Надумала воду в хату провести, потім ванну кімнату облаштувати. Я їх переконувала до останнього, що в селі цього не потрібно. Не слухали. Син наче очманілий слухав дружину. Потім в рух пішли євроремонти. Я і тут я влізла. Закінчилося все тим, що я одна в хаті залишилася. Ви знаєте, мені так соромно за свій вчинок перед сином і невісткою. Я б хотіла все повернути, але вже пізно
- Свекор сидів в дальній кімнаті з газетою в руках. Я ж прийшла і сказала, що сідаємо за стіл. Він так на мене дивно подивився, і нічого не відповів. Потім свекруха його гукнула – тишина! І вже після цього вона попрямувала в кімнату, щоб особисто йому сказати, що “його величність” можуть йти до столу. Коли ми були наодинці з Андрієм, я його спитала, чому тато так дивно сьогодні поводиться, а він відповів, що це не сьогодні, а все життя так
- На Трійцю був день народження в онука. Ми з чоловіком прийшли гонорово, з конвертом, а ось свати подарували аж коробку цукерок. – Дай Бог, щоб наступного року було легше, і ми купимо подарунок за два роки. – І це в них такі балачки повторюються з року в рік. Але через тиждень я дізнаюся, що вони зі сватом купили собі нову плазму. І ці “бідні взяли її не в кредит, а повністю розрахувалися. Ось так себе треба любити. Мені б соромно було на їм місці