Я з великого обласного центру, з Вінниці, але живу у сім’ї чоловіка. Переїхати в окрему квартиру ми не можемо, бо у Максима похилого віку батьки, ми їх доглядаємо. У мене дуже погані стосунки зі свекрухою і після народження дитини вони набагато погіршилися – Діанка стала ще одним предметом розбрату.
Головна тема моєї свекрухи Василини Петрівни: вона просто хоче бути головною і все, все контролювати. Поговорити з нею не можна, до неї не достукаєшся, до того ж вона глухувата.
Із чоловіком у нас проблем немає. Разом ми 5 років і з появою дитини Максим почав любити мене ще більше, я для нього почала означати щось неймовірно важливе. У чоловіка не простий характер, але він готовий змінюватися для мене на краще. Сприймає нормально мої зауваження, критику якщо він не правий, ми разом йдемо одне одному на зустріч.
З моїми батьками чоловік та свекруха майже не спілкуються. До народження дитини взагалі було дуже все це напружено. Після народження Діанки мої батьки самі підтримують з Василиною Петрівною стосунки, зі святами вітають і таке інше.
Зараз через сімейні обставинами (батькам моя допомога потрібна) я мешкаю тимчасово з батьками. Живу з ними кілька місяців, з весни. Батьки настільки люблять мене та онуку, що у своєму будинку забезпечили нас на 100%, допомагають просто всім. Мені, звичайно, важко без чоловіка з малою дитиною, але справляюся.
Але, ось наприкінці вересня моя допомога батькам вже не буде потрібна і мені доведеться повертатися до чоловіка. І мене від усвідомлення цього факту “тіпає” вже тиждень. Бо в тій квартирі немає просто спокійного життя. Щодня чвари.
Прокидаюся щоранку: то чоловік на мене накричить, то свекруха, то вони разом на мовчазного діда у візку або одне на одного, або всі на всіх.
Те, що батько чоловіка у візку не зачиняється в санвузлі, мене не турбує. Але те, що свекруха волає щодня – оце для мене тяжко. Я дуже спокійна людина, конфліктів не терплю.
У будинку батьків у мене зараз, аби розуміли: тиша, спокій, взаємодопомога і любов. А в квартирі чоловіка постійні суперечки та звинувачення мене у чомусь.
Але водночас вони, звичайно, дуже люблять Діанку. Зараз, коли дзвонить чоловік або приїжджає, він дуже благодушно і добре налаштований. І не здогадується, які думки в моїй голові.
Не знаю. що робити: сказати чоловікові одразу як є, і вже не повернутися туди, до квартири Максима.
Можна сказати йому все одразу прямо зараз, поки мені ще залишилося 15 днів у батьків. Але це буде як грім серед ясного неба.
Як варіант – побачити свекрів у тій квартирі все одно треба, то можна сказати по приїзду туди, до чоловіка – що маю плани жити у своїх батьків.
Чи й не казати нічого, поставити перед фактом. Не поїхати з ним, коли він забиратиме нас під час свого наступного візиту до моїх батьків.
Також подумую весь час просити залишитися з батьками, спочатку на тиждень-два, потім довше. Поки що не залишуся зовсім. За принципом “крапля камінь точить”.
Можна зімітувати ситуацію, мовляв, я дуже потрібна батькам і відпустити мене вони поки що не можуть.
Що порадите, як вчинити краще? Мені хотілося б жити з батьками і приїжджати до чоловіка раз на місяць, на кілька дні – такий шлюб мене цілком влаштовує.
Напишіть свою думку, дуже прошу. Всім дякую!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.