fbpx
життєві історії
Я з’ясувала, що життя трохи “пошарпало” Романа. Рано пішла з життя мати, а тато одружився знову, коли йому було десять. Нова дружина батька поводилася з ним добре, поки не завагітніла. У дванадцять років Роман змушений був піти в інтернат

Софійка народилася буквально через два тижні після мого двадцятиріччя. Батько дитини просто зник з нашого життя. Він посилав аліменти, але ніколи не цікавився Софійкою.

У мене на той час вже не було матері, а батька не стало через рік після народження дочки. Тому ми самі давали собі раду. Я ніколи не шкодувала, що народила дочку так рано. Будучи вихователем дитячого садка, я була поруч із дітьми. Я мріяла про велику сім’ю, інших дітей, але це не склалося. Було кілька знайомих, але якось не вийшло.

Софійка була чудовою дитиною. Ми завжди розуміли одне одного і були як друзі. Без проблем закінчила гімназію, потім університет і влаштувалася на роботу.

– Мамо, мамо, я маю тобі щось сказати, – одного разу вона побігла додому з іскорками радості та щастя в очах.

– Його звати Роман, і я така закохана!

– Може запросиш його до нас на вечерю? – запропонувала я, бо дуже хотіла познайомитися з хлопцем, який зробив її такою щасливою.

– Це Роман, – сказала вона з радістю, представляючи його мені. У думках я одразу ж відзначила, що він дуже приємний хлопець. Я підрахувала, що йому було близько тридцяти, він старший на 10 років від моєї дочки. Вечеря швидко закінчилася, Роман був товариським, і ми всі добре провели час.

З тих пір Роман регулярно приїжджав до нас. Він орендував квартиру на іншому кінці міста, але, як він сказав, він почувався з нами, як вдома! Я з’ясувала, що життя трохи “пошарпало” його. Рано пішла з життя мати, а тато одружився знову, коли Роману було десять. Нова дружина батька поводилася з ним добре, поки не завагітніла. У дванадцять років Роман змушений був піти в інтернат, щоб звільнити місце для свого нового брата. “Я насправді ніколи не повертався додому”, – сказав він. “Я їжджу туди двічі на рік з коротким візитом”.

З часом я звикла до Романа, що мене сильно здивувало. Наприклад, я боялася, що вони можуть розлучитися, бо я не могла уявити життя без нього.

Мені здавалося, що ці двоє мають різні інтереси і що вони трохи відчужені. Софійка хотіла шумного і веселого життя, а Роман хотім спокійного сімейного затишку. Спочатку Софійка мирилася з його уподобаннями, але з часом її стала така поведінка Романа дратувати.

Та як сварилися, так і мирилися. Молодість вона така. Кожному не вгодиш.

– Ой, що ти тут робиш з квітами, Софії ж ще немає, – здивувалась я, коли він постав наряджений у дверях.

– Софія не прийде до вечора, вона пішла на масаж! – сказав він тихо, – Я прийшов не до Софії, а до тебе!

Моє тіло наче скам’яніло.

– Я тебе не розумію, – сказала я.

– Розумієш, ти просто не хочеш у цьому зізнатися, – він посміхнувся, обійняв мене і поцілував. Раптом я зовсім розчинилася в його блакитних очах.

– Ти людина, з якою я хочу провести все своє життя. Ми повинні бути разом. Ти вийдеш за мене заміж?

Як добре, що в цей момент до мене прийшов здоровий глузд. Мені в голові все перекрутилось. Так, я не говорю, що Роман мені не подобався, але, все ж, я любила його не більше, ніж хлопця своєї дочки.

Ми спокійно про все поговорили, і домовились, що Роман більше не буде повертатись до цієї теми. Він все зрозумів, я так думала.

Через рік Софія з Романом відгуляли весілля, а зараз, я вже допомагаю їм у вихованні своєї онучки.

Я щаслива, що тоді, не піддалась його чарам. Це було наче якесь затьмарення і з його і з моєї сторони. Діти щасливі, а це головне.

На кінець своєї історії напишу, що бачу інколи “дивні” погляди Романа в свою сторону, але не придаю цьому значення. А ще, недавно у мене появився залицяльник, і мені здається, що це саме та людина, яка потрібна мені тут і зараз.

Миру та добра вам, дорогі мої!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – papilot

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook