Я забігла з подружкою у великий магазин з посудом, і вже пригледіла собі хороший набір, а то вже перед гостями було соромно – все в тріщинках. Залишилося узгодити з чоловіком, і привезти додому. Перед цим у нас була запланована поїздка до свекрів. І я, через свою необережність, взяла і бовкнула про це свекрусі. – Навіть не думай! Ти що, не бачила скільки краси в моєму серванті лежить. Беріть, що хочете – не тратьте гроші!
Багатьом знайома картина з минулого: красиво розставлений кришталевий посуд в серванті бабусь або батьків.
У моєї мами і бабусі так було. І у моїх свекрів теж. Плюс багато-багато коробок з порцеляновою чеською посудою, жодного разу не пошкодженою і не розпакованою. Все це дбайливо зберігалося протягом усього життя.
Але мова не про дбайливе зберігання, а про те, що цим всім не можна користуватися навіть через 30 років.
На нашій з чоловіком квартирі посуду було небагато. Він був з різних наборів і, десь уже з тріщинками і не тільки. Вся ця строката компанія мала досить гнітючий вигляд.
Рано чи пізно, мені, як господині, захотілося посуд оновити. Звичайно ж, все узгоджувалося з чоловіком. Але він так сильно був прив’язаний до мами, що слухав тільки її.
І ось, настає день Х – ми у них в гостях. Я з натхненням розповідаю свекрусі, який чудовий комплект тарілок я підібрала і у відповідь чую строгий голос:
“Не купуйте нічого з посуду, ні тарілок, ні чашок, ні ложок з виделками – у нас все є!”
Моє щастя від майбутньої покупки осунулося в ту ж секунду.
У них то є, навіть 2 кімнати заставлені цим, але у нас немає. Думаю, добре. Фарфор – це ж чудово, чеська ж, не сильно сучасно, але також не погано.
– Забирайте і користуйтеся – каже вона.
– Дякую, візьмемо, а то ж і, правда, на тарілках тріщини скоро будуть – відповіли їй ми.
– Тільки давайте не сьогодні, ще потрібно подивитися в якій кімнаті, і в якій коробці все це лежить – пошкодувавши про свою пропозицію, говорить свекруха.
Минув рік.
Чи варто вам писати, що нічого вони не подарували, ну хоча б на чергову річницю весілля.
Жили ми не бідно. Але мій Андрій був принциповий, мама ж сказала, що нічого купувати не треба, значить треба слухатися.
Сімейний бюджет у нас загальний, але гроші рахував чоловік. І покупки здійснювалися зі згоди Андрія. Якщо він хотів- неодмінно купувалося.
У якийсь момент мені це набридло, я взяла підробіток і заробила рівно на комплект посуду. Ні більше, ні менше. І з чистою совістю придбала його.
Як був задоволений чоловік. Тарілки, виявляється, його дуже порадували і чашки теж. І навіть блюдця до них. На радощах він розповів про це своїй мамі.
Краще б Андрій мовчав…
Ми облаштовували свій будинок, а від його мами тільки й чути було:
– Не купуйте нічого, у нас же все є!
PS Я так і не дізналася, як виглядав цей чеський фарфор. І мені все одно кому він дістався.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
