Я забрала онучку і приїхала у травні сюди. Дочка й зять працюють і живуть в Києві. У мене відчуття, що я все життя тут жила. Мені всього 55 років, може ще тому так легко адаптувалася і не розумію ниття, коли кажуть що в чужій країні важко.
В Таллінн, Естонію, я з онучкою приїхали в травні. Дочка й зять працюють і живуть в Києві.У мене відчуття, що я все життя тут жила. Мені 55 років
В Естонію я переїхала до чоловіка. Ми з ним познайомились в в соцмережі. Мій перший шлюб розпався, і я кілька років придивлялася до чоловіків з інших країн.
Ми з Урмасом познайомилися у листопаді 2014-го, а у травні 2015-го він приїхав до мене і зробив пропозицію. Я, звичайно, сказала так. Потім я приїжджала до нього в Естонію влітку, потім на Різдво, а це вже переїхала остаточно, поки що з онучкою, поки в Україні небезпечно.
В Києві у мене було своє ательє з пошиття одягу. Коли я переїхала до Естонії, знову відкрити своє ательє у мене поки що не вийшло. таке тут не затребуване.
Але ще перед переїздом я розіслала резюме місцевим дизайнерам і одразу знайшла роботу в Таллінні. Щодня протягом трьох місяців я вставала о п’ятій ранку і їхала на роботу поїздом, а додому приїжджала о восьмій вечора.
Але мого чоловіка підвищили на роботі і я більше не працюю зараз. Я могла б відкрити тут ательє, але вирішила цього не робити, бо вигоріла, втомилася займатися пошиттям одягу та дуже захотіла змінити сферу діяльності.
Мені хотілося знайти себе у більш прогресивній професії. У нас тут є «Каса з безробіття» – спеціальний державний орган, який допомагає з працевлаштуванням та виплачує допомогу з безробіття. Я стала туди на облік, і мені запропонували пройти підприємницькі курси, бухгалтерські, але я вирішила пройти курси з SMM та продюсування в інстаграмі. Зараз за допомоги і підтримки онучки опановую нову професію.
Мені не було лячно їхати, я дуже легка на підйом людина, тому мені нескладно приймати такі відповідальні рішення. Я розуміла. що зараз вже переїжджала раз і назавжди. У мене все складалося дуже легко і сприятливо, може, якби були перешкоди, я б замислилася, чи це варто робити. У
В Україні в мене залишилася мама, брат та син з дочкою. Але їхати все одно не було сумно, адже кожна людина самостійно обирає свій шлях і живе так, як їй подобається. Кордони зараз відкриті і це дозволяє нам бачитися.
Коли я переїхала, було, звичайно, якесь притирання з чоловіком, тому що в нас все-таки різний менталітет: естонці спокійніші, врівноваженіші. Але будь-яка людина, якщо хоче з кимось жити, повинна вчитися розуміти іншого, приймати його і в чомусь поступатися.
У мого чоловіка дуже хороші друзі, які прийняли мене з розкритими обіймами. Ми дружимо сім’ями, це оточення дуже підтримує мене.
Я намагаюся вчити естонську, на жаль, вона не дуже добре мені дається. Чоловік у мене дуже добре розмовляє українською, з друзями ми теж спілкуємося російською або українською. Мені ніхто не забороняє говорити своєю мовою, але мені хотілося б більше говорити естонською.
В Естонії мені подобається все: атмосфера, чисте повітря, природа. Подобається, що тут заведено грати в ігри. Є національна гра новус, її ще іноді називають «морський більярд», ми збираємося з друзями, граємо в неї чи крокет, наприклад.
Тут я вперше побачила перелітних птахів, щоразу дивлюся із захватом, як вони відлітають чи повертаються.
Мені подобається, як тут чітко, щогодини, ходить транспорт. Згадую, як у нас можна було чекати на трамвай по сорок хвилин. Тут – порядок, культура поведінки, взаємоповага.
За Україною не сумую. Не була там із травня і поки що не хочу. Я сумую тільки через те, що тут немає моїх подружок. А так маю відчуття, що я живу тут все життя. Тут мій дім.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
