Віка давно знала, що в чоловіка коханка. Ну як давно, трохи більше року.
Та свекр і навіть рідна мама просили: потерп, заради Данилка, він перебіситься, зрозуміє, з ким його справжня родина!
Ага, зрозумів… Запізно.
А десять років наче все ж і добре було…
Віка, принаймні, все робила, щоб в родині панувала злагода.
Жили вони в невеличкій двокімнатний квартирі з бабусею Руслана, старенькою, щоб щось допомоги, але ще пруткою, щоб завдати клопоту.
У Віки батьки в селі, свекр-вдівець своїм життям зайнятий, то ж все було на ній, і квартира, і маленький Данилко, і бабуся…
Квартира ця наче їм в майбутньому повинна була зостатися, але з нею ще та морока, бо свого часу бабця її на себе не оформила, не заявила про право власності згідно з заповітом, який лишив їй дід.
Але ремонт зробили, жили як усі.
Данилко в дитсадок пішов, Віка – на роботу, в їхнє районне поштове відділення. Руслан на залізниці працює машиністом.
Назбирали на не нову, та ще нормальну машину.
Потім взяли до себе пожити двоюрідну сестру Руслана, ще школярку, яка сиротою лишилася раптово. І Віка після роботи, відганяючи маленького сина і позбавляючи його своєї уваги, вчила з Каріною уроки, поки аж не закінчила дівчина 9 клас і не вступила до технікуму.
Наморочилася Віка з тією Каріною, треба сказати. Дівча невдячне виявилося, ледачкувате. Нічого не допомогла, любила поїсти, а до того ще й ранньою виявилася: бігла у двір до хлопців років з 12, а Віка переживала…
А Руслан що? З роботи -взяв завжди наготований “тормозок” – знову на роботу. Або гайда на пиво чи щось міцніше з друзями, подалі від наповненої, мов вулик, квартирки…
Раз на рік на море виривалися – на тому і все.
Такого, щоб манікюр чи масаж собі дозволити, чи вечірку з подругами – про таке Віка навіть не мріяла. Тай коли? За що?
Часу, грошей – завжди обмаль…
З Русланом відносини зпрохолодніли давно.
Чоловік любив у проміжках між змінами до чарки, а потім приходив додому, а в нього – виразка, не сприймав організм надлишку спиртного, от і бігала Віка цілу ніч з тазиками, а потім прала від блювоти одяг, постіль…
А рік тому ще й це почалося.
Стала помічати, що Руслан телефон ховає, переписується з кимось, говорити виходить з квартири. А потім корки від пляшок з шампанським на передньому сидінні машини знайшла…
Коли Руслан випивший спав, залізла в телефон.
А там… Таке кохання, таке кохання…
І що їй тепер? Куди? Знімати квартиру з сином?
Терпіла-терпіла майже рік, а він зізнався їй і не припиняє своїх відносин на стороні. Каже: ну, я ж тобі правду сказав, я чесний…
Послала його чесність врешті-решт під три чорти:
– Я забираю речі і Данилка і їду до батьків в село. Досить з мене. Нехай вона приходить сюди, в нашу оселю, і тепер не тільки шампанське з тобою п’є, а й пере твої труси, прасує, підставляє тобі тазики, коли ти п’яний блюєш.
Віка повернулася до батьків у село. Там саме пішла у декрет секретар сільради, то Віку і взяли на це місце, дякувати батькові.
Подала на аліменти і на розлучення.
Через півроку, нагулявшись і лишившись на самоті, примчав Руслан, почувши, що Віка зійшлася з закоренілим холостяком-однокласником Богданом.
Богдан її зі школи кохав. Як дізнався, що Віка в селі, вичекав якийсь час і пішов у наступ. А Віка і розтанула – так треба було їй, щоб хтось відігрів, подарував тепло і ласку. І Богдан зумів це зробити.
– Я щаслива, розумієш, Руслане?.. Хоча навряд чи ти зрозумієш. Скоро офіційно розлучимося. Приїжджай до сина, я не заборонятиму. Все, бувай, – помахала вона рукою колишньому чоловікові, розвернулася і пішла на дитячий майданчик біля сільради, де її чекали Данилко з Богданом.
Автор – Альона Мірошниченко.
Фото з відкритих джерел.
