Ще з одинадцятого класу я вже в себе в селі підробляла репетитором з англійської, давалася мені ця мова. Потім переїхала в обласний центр, здобула освіту вчителя, але в школі не працюю, так і займаюся репетиторством і перекладами. Мені вистачає, щоб знімати квартиру, жити, трохи відкладати і навіть на відпочинок з малим їздити.
Звичайно, Олег допомагає і все обіцяє розлучитися з Оленою.
Олег – батько мого сина, Назарчика.
Я займалася англійською з трирічним хлопчиком в цій родині. Потім народила від його батька. Тепер його син вже школяр, моєму – майже чотири, а я так і приходжу до них у дім, займаюся з обома хлопчиками, а Олена навіть не здогадується, що у нас з її чоловіком спільна дитина.
На щастя, Назарчик на мене схожий, дружина Олега поки що нічого не підозрює. Був час, коли мені самій все хотілося розповісти, щоб Олег нарашті став тільки моїм! Але згодом я його зрозуміла…
Я розумію, що він так само любить свого сина від Олени, як і нашого, як я люблю свого Назарчика… Олег не хоче позбавляти Тарасика батька. Я й сама за ці роки до нього прив’язалася, він мені майже як рідний… З Оленою можемо чай разом пити, говорити про своє жіноче.
Цікаво, чи відчуває вона щось, здогадується в душі?..
Складно це все… Я н можу відмовитися від наших стосунків, та й Олег теж.
Пробували не раз… Я йшла від них, але потім сама ж Олена мене знаходила і просила повернутися, говорила, що Тарас ні з ким іншим, крім мене, займатися не хоче.
Олег теж неодноразово намагався поставити крапку в наших відносинах. Але потім сам же просив вибачення, і ми поверталися на круги того самого кола.
Так і живемо. Правда, ось вже два місяці, як я познайомилася з цікавим і хорошим чоловіком. І вперше за ці роки я відчула, що можу покохати ще когось, крім Олега… Але Станіслав живе в столиці. В нього там робота, він розлучений, допомагає дітям від першого шлюбу.
Станіслав говорить, що в Києві у мене велике майбутнє, можна влаштуватися на хорошу роботу, у нього зв’язки в кількох посольствах… Запрошує мене переїхати до нього. Поки що ми бачилися лише в моєму місті.
І от я думаю: а може, ризикнути?.. Можливо, це мій шанс йти своєю дорогою?.. А як же Олег? Наші почуття?
Моя надія на те, що ми все ж будемо разом? Він же не буде бачити сина…
Стою на роздоріжжі і не знаю, який шлях правильний.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без згоди автора суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
