Я закохався в Інну до безтями. Вона молода, красива, сучасна. Лариса ж розслабилася. Мало того, що вона майже на десять років старша за мене, так ще й перестала за собою доглядати. Звісно, що я заговорив про розлучення, а як інакше? І тільки все зрушилось з місця, Лариса дала “добро”, Інна – передумала! Я в розпачі!
У 2018 р. я зустрів жінку, яка була старша за мене майже на 10 років (мені тоді було 26 р.). Дітей у Лариси не було, ми чудово проводили час разом і мені все більше ніж подобалося. Потім я довго і часто думав про те, чи варто задумуватися з нею про серйозні стосунки, у результаті одного сонячного дня Лариса покликала мене жити у свою трикімнатну квартиру.
Ми прожили так рік, і я освідчився Ларисі, подарувавши каблучку з її першим діамантом. Я тиждень готувався до цього дійства, але вийшло все неочікувано і дуже романтично. Ми якраз відпочивали в Буковелі. Але річ не в тім.
За прожитий рік нічого критичного не було, я якоїсь миті навіть покохав її, Лариса була для мене дуже важливою людиною, і я знав, що їй потрібен. Ще за пів року ми стали на рушничок щастя.
Дуже скоро розмірене сімейне життя мене почало прибирати “з колії”, мої почуття до цієї жінки зійшли нанівець. Навіть почала з’являтися огида якась. Мої розмови про розлучення, Лариса переводила у жарти. Коли почалась війна, ми переїхали до мене в квартиру, оскільки живу в районному центрі, і там було безпечніше. Після чого спільне життя остаточно зійшло нанівець.
І ось декілька місяців тому я зустрів дівчину. Інна молода, красива, розумна. Мені з нею дуже цікаво та комфортно. Вона знає, що я одружений. Але їй це не заважає.
Вона готова поєднати зі мною життя, тільки якщо я розлучусь з Ларисою. Дітей у нас немає, що також мене сильно турбує.
Ми ловили будь-яку вільну хвилинку, щоб побачитись. Сталося те, чого зі мною в принципі не могло статися – я закохався до безпам’яті. Навіть не помітив, коли ця людина стала мені дорожчою за життя.
На даний момент я на стадії підготовки до розлучення, Лариса вже зі всім змирилася. Але ось Інна, яку я полюбив, вирішила, що я їй більше не потрібен. Зрештою я залишаюся один. Самотність мене не турбує, але лякає те, що я не бачу сенсу у житті без цієї дівчини. Я взагалі себе без Інни не уявляю.
Скажіть мені, невже я не заслуговую на щастя?
Чому доля обходить мене стороною?
Де я завинив?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
