fbpx
життєві історії
Я зала, що вдень приїдуть свекри, тому по дорозі додому купила тортик, червоної рибки. А ще звечора приготувала на сьогодні голубці, котлетки, картоплю, качку запекла. Адже це вони вперше до нас у нову квартиру! Коли я увійшла у свою спальню перевдягатися, дар мови втратила. – А як ти хотіла, люба? Батькам – найкраще!

Ми з чоловіком навчалися разом в університеті, потім одружилися без весілля, просто розписалися задля економії. Бо вже тоді починали збирати на свою квартиру – це була наша мрія.

Ми їздили на два роки на заробітки, працювали в нашому обласному центрі і таки змогли здійснити задумане: вклалися у простору двокімнатну квартиру в новобудові в чудовому районі. Виплачували розстрочку, продовжуючи орендувати житло, потім ще півтора року робили в новій квартирі ремонт.

Синочок Рома у нас народився ще в орендованому житлі. Зараз йому три роки, і чотири місяці тому ми, нарешті, переїхали в нову квартиру з ремонтом і облаштовану за нашим смаком. Все це було не просто, але воно того варте!

Мої батьки живуть в нашому місті, ми з ними бачимося і спілкуємося постійно. А ось мої свекри, батьки Андрія, живуть за 300 кілометрів у невеличкому райцентрі. Вони зрідка до нас приїжджали, але, зрозуміло, не часто.

Та ось вибралися нарешті, бо ми з першого ж дня, як переїхали, запрошували їх на новосілля, так би мовити, кликали приїхати на тиждень до нас погостювати.

В п’ятницю чоловік був дома і мав зустріти своїх батьків. Ми все обговорили і вирішили розташувати гостей у дитячій, а Ромчика до себе взяти., або навіть, якщо малий захоче, нехай з бабусею і дідусем в кімнаті залишається спати. Адже в кімнаті у Ромчика, крім дитячого ліжечка, стоїть ще диван, на якому, якщо його розкласти, вільно помістяться дві дорослі людини.

Отже, я зала, що вдень приїдуть свекри, тому по дорозі додому купила тортик, червоної рибки. А ще звечора приготувала на сьогодні голубці, котлетки, картоплю, качку запекла. Адже це вони вперше до нас у нову квартиру!

Вдома я спочатку помила руки, радісно привіталася з чоловіком і свекром, які були на кухні, розклала покупки.

Коли ж я увійшла у свою спальню перевдягатися, дар мови втратила.

На нашому з Андрієм ліжку розвалилася свекруха Валентина Миколаївна, по всій нашій спальні вже були розкладені і розвішані їхні зі свекром речі.

– Доброго дня, Валентино Миколаївно! Рада, що ви приїхали нарешті! – привіталася я. – Але вийшло невелике непорозуміння, не знаю, чому Андрій вам не пояснив. Ми для вас підготували дитячу, ви там цей тиждень поживете, а з Ромчиком чи ми його до себе візьмемо – це вже як вам зручно. Тому треба зараз швиденько перенести ваші речі у дитячу. І можна за стіл! Я старалася і приготувала й купила купу смачненького!

Але реакція свекрухи на мої слова була досить дивною.

– Як це – ви нас розташували у дитячій?.. Адже там диван, на ньому стики, які нам давити будуть, ми ж не молоді. Та й дитина там гратися-шуміти буде. І взагалі, хто вас вчив батьків у дитячих селити? Це неповага, в першу чергу. Батькам – найкраще! Так здавен заведено. Ви мусите нам на ці дні своєю спальнею поступитися, я Андрію так і сказала, він погодився. У вас кондиціонер, до того ж, тут у спальні. А я спеку важко переношу. Тому лише так, і не інакше. А як ти хотіла, люба? – завершила свій монолог Валентина Миколаївна.

Я, чесно, випала в осад. Покласти гостей у просторій кімнаті на зручному дивані – неповага? Ми маємо свекрам своїм подружнім ліжком поступитися? З чого б це? Де таке заведено? А кондиціонера, до слова, якщо тримати двері спальні якийсь час прочиненими, вистачає на всю квартиру, він у нас потужний.

Словом, ціла епопея відбулася. Насуплена свекруха і мовчазний свекор «переїхали» таки до Ромчика у кімнату, бо я була непохитна: нікого, крім нас, у нашому з чоловіком ліжку не буде і крапка.

Наступного ж дня після сніданку мої дивні свекри поїхали, а ми ще досі доїдаємо все те, що я наготувала до їх приїзду.

Андрій у всьому цьому театрі тримав тихий нейтралітет, але проти мене не виступив – і на тому дякую. Зрозуміло, що сваритися з мамою відкрито йому не хотілося.

Потім чоловік сказав мені, що я все ж таки права, але для нього це не на стільки принципово, тому він і не пішов проти матері одразу, а пустив їх до нас в кімнату, поки я на роботі була. Сподівався, що я нічого не матиму проти. Ага, зараз же!

Автор – Олена М.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page